Сни розуму в «Загубленому світі» на «2+2»

Скрін-шот 2+2

На каналі «2+2» 14 серпня стартували одразу кілька нових проектів, які за кілька тижнів підняли його рейтинг на третину. Один із них — «Загублений світ». П'ятірка ведучих — Геннадій Попенко, Ольга Нємцева, Максим Сухенко, Катерина Нестеренко і Валерій Сараула, згідно з анонсами на сайті каналу, «разом з експертами та науковцями шукатимуть відповіді на жахаючі, але важливі питання сьогодення: хто і як маніпулює підсвідомістю людини, навіщо створюють штучні фобії, чи можна подорожувати у часі, і яку ціну заплатить людство за своє споживацьке ставлення до природи».

Із того, що вдалося побачити, ані ведучі, ані їхні експерти разом із науковцями жодних відповідей на «жахаючі, але важливі питання сьогодення» не знаходять. Єдина мета, задля якої створювався цей проект, — розважити глядача. Не більше, але й не менше. Тобто якщо на годинку він, затурканий топовими новинами, — де завжди якщо не вбивство, то чергова сенсація з життя корумпованої української еліти, — про ці новини забуде, це вже велике досягнення.

«Загублений світ» на «2+2» не є чимось особливим на українському телебаченні, адже свого часу на СТБ йшла програма «Паралельний світ» із Валерієм Сараулою. Який, до речі, органічно вписався і в «Загублений світ», маючи неоціненний досвід роботи з духами, привидами та іншою чортівнею. На тому ж таки СТБ лінію містичних програм успішно продовжують як «Містичні історії» з Павлом Костіциним, так і бозна-який уже сезон «Битви екстрасенсів» та програми «Слідство ведуть екстрасенси». Але якби авторці цих рядків дозволили написати дисклеймер до «Загубленого світу», то він містив би застереження про те, що збіги між програмами СТБ, який давно вже тримає першість серед шанувальників «містичних історій», та «Загубленим світом» геть невипадкові.

Канал «Україна» в своїй сітці теж має дуже популярну «містичну» програму, але його «Реальна містика» дуже відрізняється від того, що демонструють колеги.

Засилля подібних програм на українському телебаченні не назвеш випадком або змовою з метою перетягування аудиторії. Хоча з огляду на те, що «Містичні історії», «Загублений світ» та «Реальна містика» в повторах ідуть в одному денному слоті (як це було 17 серпня), можна було б запідозрити конкурентів у контрпрограмуванні. Але, здається, масова схибнутість на потойбічних історіях має глибше пояснення, аніж звичайні підступи конкурентів. І воно занурює в далекі 90-ті — час краху комуністичної ідеології. Тоді її місце вимушено посіли або ж релігійні культи, або ж та сама містика. Здається, причина відновлення інтересу до «чортівні» саме в тому, що українське суспільство нині переживає час тектонічних трансформацій.

Тим часом, скажімо, «Реальна містика» та «Загублений світ» дуже відрізняються. І не лише тим, що жанр першої автори визначають як детектив, а другого — як докудраму. У цих проектів діаметрально протилежні завдання. «Реальна містика», відповідно до назви, шукає матеріальні пояснення незбагненних подій. «Загублений світ», навпаки, утверджує глядача в тому, що нашим життям правлять або ж інопланетяни, або мстиві мерці чи потойбічні істоти.

Приміром, випуск «Загубленого світу» під назвою «Помста мертвих» (ведучий Геннадій Попенко) вчить, що не треба турбувати мертвих, бо їхня помста буде страшною. Сюди підверстано сюжети про висячий цвинтар на філіппінському острові Лусон, який існує більше двох тисяч років, але через навалу туристів кілька трун зірвалися з прямовисної скелі, а згодом із допитливими відвідувачами цих місць почали траплятися всілякі прикрощі. Японський «ліс самогубців» теж пішов у скарбничку жахіть про помсту мерців, як і сюжет про американських підлітків, котрі зникли під час своєї «екскурсії» до закритого майже сто років тому психіатричного закладу, де знущалися з пацієнтів.

Але всі ці жахалки в дусі нічних посиденьок біля вогнища — лише підводка до головної історії випуску, покликаної допомогти реальним людям. Виявляється, мешканці забутого богом села на Дніпропетровщині звернулися до журналістів, коли помітили незрозуміле й, на їхню думку, безпричинне збільшення смертності в селі впродовж кількох років. За останні три роки тут померло двісті людей, тож кількість мешканців скоротилася наполовину.

Автори «Загубленого світу» приїжджають на Дніпропетровщину, прихопивши з собою вірменського фахівця з паранормальних явищ Сурена Джулакяна. До речі, переможця 16-го сезону «Битви екстрасенсів» на СТБ, про що автори «Помсти мертвих» чомусь геть не згадують. Хоча «аркодужне перевисання», точніше, перетікання фахівців із містичних програм СТБ до випусків «Загубленого світу» — явище досить розповсюджене. Мабуть, тому, що ексклюзивних експертів на всіх не вистачає.

Далі, безпосередньо в селі, починається таке, за що авторів «Помсти мертвих» хочеться «придушити». «Фахівець із паранормальних явищ», на зустріч із яким виходять усі вцілілі мешканці села, одразу відчуває погану енергетику, яка йде від могили на кладовищі. Він починає розпитувати, чи не поховано тут якоїсь відьми. Розгублені селяни, готові повірити в усе, що скаже столичний спеціаліст, із готовністю, вартою кращого застосування, дружно підтверджують: так, три роки тому тут поховали жінку, яка вміла насилати прокльони, після чого їхніх адресатів могло паралізувати або й трапитися щось іще гірше.

Видовище натовпу з довірливих селян, як видно з їхнього одягу, дуже бідних, у мене особисто викликало гнів і обурення. Звісно ж, можна заперечити, мовляв, вони самі викликали екстрасенса, а отже не заслуговують на подібні емоції. Але ж, люди добрі, хіба не величезний гріх — дурити «менших сих»? Екстрасенс зі знанням справи (ну а як інакше, йому ж та редакторам гроші платять за те, щоб усе було завчасно підготовлено, потрібну інформацію отримано!) визначає могилу відьми, яка за три роки по своїй смерті почала мститися односельчанам. Вочевидь, просто тому, що це в її природі. Чому нібито безпричинні смерті почалися саме за три роки? Тому, що саме за цей час покійна відьма буцімто передає своє вміння чаклувати родичці по жіночій лінії. Так, зачаровано кивають селяни, бачили, мовляв, як її онука творить якісь дивні ритуали на околиці села.

Далі глядачам розповідають, що село це розташоване неподалік від уранових рудників, через які навколишні населені пункти просто вимерли. На їхні руїни знімальна група натикається, пробираючись до так званого місця сили, колишнього острова посеред висохлого русла річки Інгул. На цих кам'яних скелях екстрасенс має виконати обряд очищення від прокляття, що його наслала мертва відьма.

Тут ідуть неминучі для подібних проектів реконструкції у вигляді кружлянь нечистої сили, тобто прекрасних молодих жінок зі свічками, навколо місця сили, та ще й із обов'язковими кривавими жертвопринесеннями. Сурен Джулакян, знайшовши заглиблення в граніті, куди стікала кров жертв, починає обряд очищення. Він бере три яйця, які винесла одна з мешканок села під час доленосної зустрічі з чудотворцем, і вмочає їх по черзі у воду, що зібралася в гранітній улоговині. Перше яйце після занурення забарвлюється в брунатний колір із незрозумілими візерунками (побий мене грім і нечиста сила, якщо це не підготовлена заздалегідь крашанка! — Авт.). А це, пояснює «фахівець із паранормальних явищ», означає, що воно увібрало в себе негативну енергетику. Далі яйце розбивають, і смужка крові в жовтку, на думку екстрасенса, свідчить про те саме. На цьому місці хотілося несамовито розреготатися, бо хто з господинь не бачив кривавих згустків у жовтках? Але ні, наш екстрасенс на повному серйозі повторює ту саму процедуру з другим і третім яйцем. Позаяк друге яйце вже не так інтенсивно забарвлюється, а третє взагалі виходить із «купелі» чистеньким, та ще й із жовтком без жодних домішок, Сурен Джулакян доходить висновку, що він очистив село від відьомського прокляття. Проте, каже голос за кадром, щоби повністю звільнити селян, він мусить провести іще кілька обрядів на самоті, без камер.

Агов, шановні автори, чи не розбирав вас сміх під час знімання й монтажу цих кадрів? Підозрюю, що таки так, бо в XXI столітті пояснювати причини локального сплеску смертності потойбічними причинами — це геть уже не комільфо. Тим паче, якщо географічно це село розташоване поряд із урановими рудниками, про що ви самі сказали, то, може, варто було б бодай дозиметр із собою взяти? Але ж ні, якщо переможець «Битви екстрасенсів» сказав, що відьма село прокляла, отже так воно і є.

Якби не підле (так-так, саме підле) використання реальних людей задля підвищення рейтингу конкретного телеканалу, проект продюсера Максима Кривицького можна було би вважати абсолютно невинною «розважалкою», яку подивився й забув. Але насправді «Загублений світ» іде у фарватері «Битви екстрасенсів» та програми «Слідство ведуть екстрасенси», обидві з яких, до речі, свого часу прийшли в український ефір із російських каналів. Тим самим занурюючи глядача СТБ, а тепер іще й «2+2» не лише в атмосферу безпорадності перед вищими силами, яким неможливо протистояти, але й у «братський русскій мір».

Тепер спробуймо уявити, як у цій ситуації повелися б учасники містичного детективу «Реальна містика», якби не дисклеймер програми — «Всі події й герої вигадані. Будь-які збіги випадкові». Приміром, звертаються до «Реальної містики» ті самі мешканці села на Дніпропетровщині. Перше, що зробили б експерти з «Реальної містики», — перевірили би навколишню екологічну ситуацію бодай із елементарним вимірюванням радіації. Потім узяли би статистику смертності в районній лікарні, звіривши її з даними місцевого карного розшуку, поговорили б індивідуально з родичами деяких померлих, поставили камери спостереження на могилі тієї самої сільської відьми (якби й їм селяни розповіли про неї, припустимо) та організували би стеження за її потенційною спадкоємицею... Одне слово, виконали б усі необхідні слідчі дії, дійшовши зрештою досить прозаїчного висновку про те, хто винен у цьому неподобстві. Без жодних містичних ритуалів.

Зрозуміло, що від «Загубленого світу», так само, як і від його «родичів» на каналі СТБ, не можна очікувати викриття магії, бо ж не для того «мама квіточку ростила». Але високі рейтинги подібних програм свідчать, що український телеглядач готовий усі прикрощі, які відбуваються в його житті, пояснювати впливом потойбічних сил. І це, без перебільшення, вбиває. Ну не хочеться повертатися в 90-ті роки минулого століття, коли, за відсутності елементарних знеболювальних, доводилося викликати екстрасенса, щоби з поламаною в Києві ногою добиратися до Петропавловська-Камчатського через Смілу та Москву.

 

comments powered by Disqus