Образ війни на Донбасі в документальних стрічках «Вавилона’13»

Скрін-шот

Політичні й суспільні зрушення, що розпочалися 21 листопада 2013 року на Майдані й тривають дотепер, спричинили в Україні сплеск документального кіно. При цьому активне фільмування дійсності мало дві мотивації: документування порушень прав людини та законодавства, а також прагнення митців осмислити події за допомогою камери. Проект «Вавилон’13» — один із найпомітніших документальних проектів, який, за власним визначенням авторів, із перших днів Майдану, «миттєво зреагувавши на події, почав їх документувати крізь призму режисерської рефлексії». Їхні відео враз набули популярності в інтернеті — наприклад, стрічка «Маніфест. Данина українській революції» має понад 85 тисяч переглядів на YouTube, а деякі набрали понад 150 тисяч. А вже навесні 2014-го документалісти «Вавилона’13» почали знімати на Донбасі.

Творці історії

Документальні фільми здатні формувати наше уявлення про війну, героїв і ворогів. Короткометражні фільми, опубліковані в інтернеті, в майбутньому становитимуть документи пам’яті як для сучасників, так і для майбутніх поколінь. «“Пам'ятати” все більше і більше означає сьогодні не згадувати історію, а викликати в пам'яті картинку», — наголошує Сьюзан Зонтаґ, яка в роботі «Чому ми дивимося на біль інших» пояснює формування колективної пам’яті як припису: «...не спогад, а умовність, конвенція, угода: ось це важливо, і ось це є історія про те, як це сталося, з ілюстрацією у вигляді картинки». Тож від того, як режисери-документалісти подають події на Донбасі, більшою чи меншою мірою залежатиме уявлення нашого й майбутніх поколінь про конфлікт.

Режисери проекту «Вавилон’13» створюють портретні замальовки, в яких військові розповідають власні історії. В центрі їхніх зацікавлень — військовий як суб’єкт творення історії. Використання історичного контексту, минуле, на яке посилаються герої стрічок у своїх промовах, стає важливим елементом мотивації захисту країни, додаючи йому додаткового сенсу. Прикладом ідентифікації на ґрунті історії є герой стрічки «Козак» — доброволець, який пов’язує свою службу з героїкою козацької доби. У кадрах поховання військового грає козацький марш, що стає елементом авторського історичного трактування подій.

Герої фільмів раз у раз говорять про те, що історія повторюється: «Так було в роки визвольних змагань. У 191720 ті роки так само було, все повторюється. Історія йде по колу» Брат»);

«Вот она, наша высоточка. Вот там дальше памятник героям, которые обороняли высотку когда-то против немецких захватчиков. А теперь мы уже обороняем против российских захватчиков» Був такий хлопець»); «Це питання докорінне цієї війни. Ця війна не зараз почалася. Ця війна триває останні 300-350 років, а саме — війна з Москвою»Комбат»); «Росія, якщо взяти історію, була імперією, яка вела загарбницькі вийни, і починаючи з давен-давен і по сьогодні. Зараз наша черга відбиватись, ми і б'ємось»Залишатися живим»).

Трапляється й мотивація на рівні родинної пам’яті: «Это мне крестная дала... (виймає фото та демонструє)Почему же я буду сидеть? Если я воспитанный в хорошей семье. Вот мой дедушка, Северин Танин. Я как талисман себе его взял в карман. Все-таки дедушка у меня много чего заслужил. Может, такая кровь у нас, что мы собрались здесь все»Мобілізовані»); «Я родился в России. Когда Советский Союз распался, мой отец был одним из первых, кто принимал присягу на верность Украине. А мама у меня крымчанка»Крымчанин»).

Є ще чимало прикладів повернення героя до минулого: родинної пам’яті, спогадів дитинства, історії.

Отже, історичне трактування подій підносить героя до рангу творця нової історії, боротьба набуває нових символічних сенсів, а розповіді про особисте — дім, родину, спогади про друзів — додають епічної складової.

Життя і смерть

Герої часто постають у мирному побуті, спілкуючись із побратимами та готуючись до бою. Це викликає у глядачів відчуття співпричетності та співчуття до героїв. Побут постає уособленням порядку і статики мирного життя, протиставлених динаміці війни. Нагадуючи водночас, що камера разом із героєм перебуває на межі життя і смерті: «...в любой момент может влететь снаряд града. Нужно по-другому относиться совершенно. И понимать, что в любой момент ты можешь погибнуть» («Козак»).

Ситуацію на межі життя і смерті режисер змальовує у фільмі «Залишатися живим», знятому у шпиталі. «Найстрашніше виносити поранених і вбитих товаришів, оце найстрашніше. З якими ти час назад сидів обідав, курив останню сигарету на всіх, а потім — от час і людини немає», — промовляє один із учасників подій. Чимало кадрів зі шпиталю супроводжуються колисковою — так творці стрічки наголошують на травматичній реальності війни.

Ворог усередині

У пошуках українського героя режисери досліджують особисті історії, цінності та мотивації українських військових, змальовуючи образ добровольця — воїна, який бореться за справедливість у найширшому сенсі. В інтерв’ю герої кажуть про два рівні деструктивних сил, яким протистоять: ворог по той бік фронту та ворог у державній системі та військовому командуванні: «Машину спеціально купляли для того, щоби можна було зробити ротацію в аеропорту. Бо вище керівництво не дуже піклується тим»Дорогою в АД»); «Патриотов, специалистов, офицеров достаточное количество. Техники и людей, готовых её восстанавливать и применять — хватает. Но вот это мямленье вверху приводит к таким вещам, как перемирие — шмеремирие. Существуют: а) чиновники, б) механизм, который кроме как саботажниками не назовешь, или имитаторами»І ви тут бийтесь»); «Мы ждали приказа с Киева, но никто его, к сожалению, не давал» («Кримчанин»); «Я защищаю добровольно, бесплатно свою Родину, потому что я считаю, что это мой долг. А правительство забивает»Аеропорт. Правий сектор»); «І почалися мої “хождєнія по мукам”. Ходив я до різних міністерств, в МВС і збройні сили. До МВС в мене досі довіри немає. Кругом мені брехали, обіцяли все що завгодно, ні статусу, ні зброї не давали» («Комбат»).

Документалісти позиціонують військових як рушійну силу змін у країні, приклад відданості ідеї та її реального втілення. Це неминуче нагадує нам про Майдан: революція у фільмах «Вавилона’13» стає на один рівень з історичним контекстом, у який вписують себе військові. Дехто з них називає себе продовжувачем справи Майдану й трактує революцію як початок боротьби як із агресором, так і з внутрішнім ворогом: «Батальйон утворився ще на Майдані, коли були бої на Грушевського. Ми створили Першу Київську сотню ОУН імені Євгена Коновальця. Це була Майданівська сотня. І ми ходили воювати на Грушевського» («Комбат»); «Майдан все это дело ускорил. Народ просто восстал» («Кримчанин»); «У нашего народа долго накипало. Все хотели каких-то перемен, но боялись. Толчок был — Майдан. И как я вижу, агрессор этим воспользовался. А люди все равно хотят перемен. И вот эти перемены наступают» («Козак»).

Ворог зовні

Хто такий ворог, як він виглядає, зрозуміти можна хіба що схематично, бо автори не показують його й не дають розгорнутого аналізу його мотивації. Найчастіше ворог згадується в монологах українських військових, окрім поодиноких випадків, коли режисери показують людей з того боку фронту — зокрема, у стрічках «Ворог» і «Полонений». Тому здебільшого образ ворога базується на уявленому українськими військовими конфлікті цінностей: «Просто мы морально сильнее их»Правий сектор. Прапор»); «В нас есть желание, идея и свобода. А у них ничего нет. А у них есть только оружие. Это не их война. Я не знаю, зачем они сюда идут. Потому что сказал дядя Путин?» («Козак»); «В нас людяного більше, а вони то втратили. Вони давно в більшості своїй є маса» («Брат»).

У документальних стрічках «Ворог» і «Полонений» військові по інший бік фронту зображені аморальними: наприклад, у першому фільмі відео з телефону бойовика «армії Новоросії», що зображає пиятику в казармі та знущання над товаришами по службі, змонтоване з оповіддю українського командира про затримання полоненого. Це дегуманізація образу ворога та протиставлення його позитивному, героїзованому образові українського військового.

Небайдужість

Іще під час Майдану, схарактеризувавши свій проект як «територію фіксації подій українського громадянського протесту», документалісти «Вавилона’13» засвідчили свою небайдужу позицію. Не є вона нейтральною і в стрічках про війну. Наприклад, герой стрічки «Мирний» — військовий, полонений в Іловайську, — розповідає, як перед полоном, маючи прапор і пістолет у руках, вирішив самотужки протистояти танкам ворога. Фільм завершується авторським текстом: «Після Іловайської трагедії минуло 150 днів. Представлення бійців до нагородження саботується. Вище військове керівництво не вважає цих хлопців героями». А наприкінці стрічки «Мій край» з’являється напис: «Загинув в період чергового “припинення вогню”. Вічна пам'ять».

Фільмування стає висловленням громадянської позиції та авторською рефлексією водночас, що відбивається на доборі героїв, планів, музичного оформлення та монтажі. Тож і вплив стрічок «Вавилона’13» на глядачів посилюється внаслідок поєднання переконливості документу на рівні раціонального та драматизації, що зачіпає емоції глядачів. Чи правильно це? Можливо, краще було б, якби автори творили чистий документ, що не зазнав упливу їхньої позиції? Це одна з одвічних суперечок, що точиться навколо документального кінематографа.

Героїзація стає для авторів способом подолання травматичної дійсності, а трансформація суспільства потребує творення образів, що акумулювали б у собі національні, культурні та історичні ідентичності. Образ героя є важливим елементом нашого розуміння історії та уявлень про національну й державну ідентичність. Те, як саме цей образ транслюється, певною мірою визначатиме й наші уявлення про війну, сучасність та історію України, а отже й нашу власну.

Важливо й те, що для героїв стрічок «Вавилона’13» камера стала унікальною нагодою заявити про свою країну, яку вони захищають ціною власного життя та здоров’я. Документалісти демонструють, як учасники війни творять сучасну історію України, обираючи за інструмент її творення власне життя.

Матеріал підготовлено до ІІ міжнародного студентського медіасимпозіуму СМС’2015, проведеного кафедрою медіакомунікацій Школи журналістики Українського католицького університету за підтримки проекту mymedia.org.ua.

 

comments powered by Disqus