ЗМК Молдови: який шлях оберуть? (Частина ІІ)

ЗМК Молдови: який шлях оберуть? (Частина ІІ)

00:00,
30 Серпня 2012
2231

ЗМК Молдови: який шлях оберуть? (Частина ІІ)

00:00,
30 Серпня 2012
2231
ЗМК Молдови: який шлях оберуть? (Частина ІІ)
ЗМК Молдови: який шлях оберуть? (Частина ІІ)
Фрагментарність медійного ринку республіки включає російську, румунську, проєвропейську і турецьку присутність. Транзит чужого інформаційного продукту і контроль за територією розриває інформаційний простір на сегменти

«…З метою служіння суспільним інтересам»

Постійні порівняння з Європою та світовими досягненнями у сфері мас-медіа, які повторюються в міркуваннях молдовських журналістів, задають вектор майбутніх змін. Чи готова до цього журналістика Молдови?

З лютого 2011-го вступив в дію Закон про роздержавлення публічних періодичних видань, що зобов’язує публічну владу приватизовувати газети, які фінансуються з бюджету. Це рішення спрямоване на заохочення «лояльної конкуренції». У квітні 2011 року набув чинності новий Деонтологічний Кодекс журналіста республіки Молдова, який містить низку змінених положень про саморегулювання, законні методи збору інформації, принципи відмежування фактів від коментарів і відповідальності за невиконання етичних норм. Вісімдесят вісім медіаканалів разом із громадськими організаціями підписалися під цим Кодексом і зобов’язалися дотримуватися основних його положень, поклавши обов’язок моніторингу на Раду преси Молдови. Ключовим для Деонтологічного Кодексу є наступний пункт розділу «Загальні принципи»: журналіст  здійснює свою діяльність з метою служіння суспільним інтересам. Кожний, хто поставив підпис під цим документом, зобов’язується служити суспільству без страху і докору. Що означає, на думку керівника Ради преси Молдови Петру Маковей, розвиток процесу саморегулювання і наближення до європейських стандартів.

Але чи сприятиме  кодекс  появі відповідальної і якісної преси?

Неоднорідність корпоративного журналістського середовища, відсутність адекватного розуміння змісту «демократичної журналістики», дуже заплутаний зворотний зв’язок у медійному середовищі, особливо, коли йдеться про прецеденти етичних порушень, відсутність гласності – все це викликає сумніви у достатності рівня морального авторитету прийнятого Кодексу. В’ячеслав Перунов, видавець бельцького регіонального тижневика «РП» висловлюється про причини гальмування в розвитку незалежності молдовської преси так: «Я переконаний, що нинішньому керівництву країни просто не потрібна сильна і матеріально незалежна преса. Більше того, я думаю, що в існуванні такої преси не було зацікавлене жодне керівництво країни за весь час незалежності Молдови. Я  переконаний, що більшість, в цілому непоганих законів про пресу ─ Закон про друк, Про доступ до інформації, Про боротьбу з корупцією та інші ─ приймалися і приймаються переважно під тиском європейських структур, а не з власної ініціативи, тому вони і працюють погано» [1, С. 1]. Перший необхідний крок на шляху незалежності, на думку В’ячеслава Перунова, ─ роздержавлення преси.

На наш погляд, окрім легітимних заходів для реформування молдовській журналістиці потрібна воля самих журналістів: згадується притча про Мойсея, який водив народ пустелею до тих пір, доки не змінилася його свідомість… Можливо, нове покоління здатне привнести свіже повітря в легені своєї країни?

Центр незалежної журналістики (ЦНЖ) ─ громадська організація, у пріоритетах якої ─ професійна підготовка журналістських кадрів. Для цього була створена Вища Школа журналістики (ВШЖ), в якій навчаються люди, що вже мають основну освіту.  У 2011 році ЦНЖ звернувся до випускників, для того, щоб дізнатися їхній погляд на мас-медіа по завершенню навчання. Основне питання звучало так: «Яких змін потребують молдавські ЗМІ, щоб наблизитися до світових стандартів»? Анжела Захарова, редактор журналу TV ELITA, випускниця ВШЖ 2008 року, зазначила: «Вірогідно, в країні, яка прагне розвивати телебачення і радіо, мають існувати й різні стимули, хоч би фіскальні: Наприклад, три або п’ять років податкових канікул. Як розвиватися місцевим каналам, якщо вони платять податки (іноді коштом пожертвувань і грантів) разом з великими “акулами бізнесу”. Іншою “пігулкою” для свободи мас-медіа є посилення термінів і покарань за обмеження доступу до інформації, що становить громадський інтерес, а також за неопублікування цієї інформації на офіційних сторінках» [2, c.4]. Ліліана Барберошиє, кореспондент Радіо Свобода, випускниця ВШЖ 2007 року, сказала: «Чесно кажучи, не знаю, як можна змінити ситуацію в нинішніх умовах, тому що влада ні за що не відмовиться від кишенькових ЗМІ, які знаходяться на її утриманні, а інші ЗМІ, незалежні, просто позбавлені шансів втриматися на плаву» [3, c.5]. Віктор Готишан, фрілансер, випускник 2007 року, звернув увагу на наступне: «Журналістика в республіці Молдова сильно нагадує кастову або партійну, що не відповідає етичним нормам професії. У нас склалася думка, що якщо та чи інша редакція відкрила цікаву тему, вона отримує на неї патент, а усі інші газети, радіостанції чи телеканали не можуть торкатися цього сюжету, інакше ризикують посваритися з його «власником». Це своєрідне табуювання сюжету, прояв егоїзму журналістів, які своїми діями лише звужують площу резонансу»[4, С. 7].

Ще радикальніше звучать думки журналістів, які працюють на зовнішньому інформаційному ринку. Дмитро Чубашенко, головний редактор газети «Молдовські відомості» і кореспондент агентства Reuters вважає: «В Молдові усі види ЗМІ знаходяться, по суті, в зародковому стані». [5, С. 35]. Сьюзан Кофтрі, згадуючи про свій досвід роботи в молдовських друкованих медіа, говорить про гнітючі враження від редакції газети, яка, як і інші, свою основну мету бачить в необхідності заробити на чомусь: «У такій бідній країні, як Молдова, важко не помітити ці моменти як побічні явища значно серйознішої проблеми – економічної. У мене ніколи не виникало відчуття, що дії  моїх колег відкрито спрямовані на те, щоб ввести читача в оману; швидше, це було продиктовано необхідністю вижити. Проте, гірко усвідомлювати силу впливу зовнішніх чинників на видавничу політику редакції – гірко і образливо». [6, С. 19].

Сьюзан Кофтрі звертає увагу на такий вияв страху молдовських журналістів, як намагання уникати сюжетів, які хтось може визнати такими, що надмірно політизуються. При цьому вона наводить приклад інтерв’ю з молдовським артистом, щирі відповіді якого на питання, як він бачить майбутнє сценічного мистецтва в Молдові, керівництво редакції визнало потенційно небезпечними. «Складається враження, що страх позбутися реклами через якийсь текст, що не влаштовує носіїв певних політичних чи економічних інтересів, щупальця яких крадькома глибоко проникли у молдовське суспільство, ─ більш ніж реальний і нерідко навіть визначальний чинник, ─ зазначає Сьюзан Кофтрі. ─ Як результат, розвивається культура самоцензури, яка підточує те, що є засадничим у будь-якому демократичному суспільстві ─ відповідальну і неупереджену пресу» [7, С. 19].

«Стимулювання критичного мислення журналістів»

─ так називається невелика брошура, яку видає Рада незалежної преси Молдови [8]. Сам заголовок нам уявляється осерддям багатьох «розгадок», які дозволяють демістифікувати ситуацію з молдовською журналістикою. По-перше, постановка завдання «стимулювання» відсилає нас до основ журналістської професії, де критичне мислення, ретельність перевірки фактів і джерел інформації ─ не стільки уміння, скільки частина професійної ідентичності. Аналізуючи приклади кейсів, представлених у збірці, ми були здивовані підкресленою ввічливістю складу і обережністю формулювань ─ як і було сказано в коментарі Сьюзан Кофтрі: тенденція «уникнення» простежується в усьому. Стимулювання критичного мислення журналістів актуалізує ще одне важливе питання ─ про роль культурного авторитету в суспільстві. Для ілюстрації цієї тези пригадаємо два епізоди з історії мас-медіа.

Епізод перший: 2000-й рік, мітинг протесту громадян Чехії на захист громадського телебачення від загрози втручання політиків і менеджменту в редакційну політику збалансованості і повноти інформації. Після наміру прем’єр-міністра Вацлава Клауса змінити ситуацію на громадському ТБ у бік її політичної заангажованості, почалися протести не лише чеських журналістів: на площі перед офісом телеканалу зібралося до 100 тисяч осіб [9]. Протести тривали до тих пір, доки інтереси громадського телебачення не були захищені. А хто в Молдові вийде на площу, щоб підтримати своїх журналістів? Кому суспільство довіряє?

Епізод другий. Форми журналістської творчості модернізуються у часі, зберігаючи основні типологічні характеристики для журналістики новин і журналістики думок. Проте співвідношення структурних зв’язків між ними демонструє, в якому стані перебуває суспільство, що об’єднує його покоління, і наскільки сильними є духовні «вожді» нації. Прикладом, що ілюструє цю тезу, є історична ситуація розвитку журнальної періодики і культури читання в Європі. Становлення перших журнальних видань  ─ «Журналу вчених» (1665, Франція), «Філософських праць Королівського суспільства» (1665, Англія), «Журналу літераторів» (1668, Італія), «Вчених записок»(1682, Німеччина) ─ пов’язано з висвітленням наукових, критичних і літературних проблем, які постають перед інтелектуальною елітою Європи. Ці проекти містили рецензії на книги, повідомлення про наукові відкриття, полемічні твори політичного і релігійного характеру, філософські трактати і філологічні роботи. Незважаючи на відмінності в соціально-політичних умовах виникнення перших європейських журналів, їхня місія ─ провокація громадських дискусій ─ відбулася [10]. Журнал залучав до наукового листування кращі уми суспільства, формував культурну ідентичність, залучаючи до діалогу і тих, кому цікаво не стільки сперечатися, скільки бути співучасниками того, що відбувається, підтримуючи ідеї лідерів. Так, навколо журналів розвивалися читацькі співтовариства, об’єднані характером споживання культурних цінностей і загальним символічним капіталом.

Чи може «Деонтологический кодекс Молдови» ─ ця маленька кишенькова книжечка, або «Стимулювання критичного читання журналістів» вплинути на этос в журналістському середовищі? Журналістика не претендує на роль локомотиву в історії Молдови, не претендує вона і на місце опозиції, як це сталося в Україні. Поки що їй і нема за що «зачепитися»: занадто розкиданими є інтереси соціальних груп, роз’єднаними і далекими від народу є й самі журналісти.

«Не знаєш російської? Ти  не молдаванин!»

Можливо, конкурентна боротьба за лідерство в інформаційному просторі Молдови вплине на пожвавлення сфери публічного? Фрагментарність медійного ринку республіки включає російську, румунську, проєвропейську і турецьку присутність. Транзит чужого інформаційного продукту і контроль за територією розриває інформаційний простір на сегменти, гастарбайтерство поділяє аудиторію територіально, послабляючи долю участі найбільш активних громадян в житті країни, бідність знижує актуальність «споживання» місцевих подій. Згідно з даними дослідження «Медіаландшафти країн східного партнерства», ЗМІ Молдови, і передусім телебачення, є найважливішим джерелом інформації: близько 71% населення країни називають телебачення першочерговим джерелом інформації. При цьому переваги глядачів з точки зору способу прийому сигналу, за даними TNS Moldova розподіляються таким чином: 2006 року значну частку займало ефірне мовлення (59,0%), кабельне ─ 36,7%, а індивідуальні супутникові антени охоплювали лише 4,3% населення. До 2010 року ситуація змінилася: відсоток споживачів ефірного мовлення знизився до 47,0%, прийом кабельного сигналу склав 37,0%, індивідуальні супутникові антени збільшилися до 16,0%. Це означає, що 16% населення Молдови (а це 574 000 телеглядачів) взагалі недосяжні для місцевої реклами [11, c.19 ] і в майбутньому ─ для місцевих новин.

Наскільки топ-менеджери медіабізнесу стурбовані такою ситуацією? Чи зацікавлені вони у збільшенні долі місцевої реклами? «Говорячи про конкуренцію, треба визнати, що при щоденних зіткненнях у боротьбі за ринок виграють, переважно, іноземні ЗМІ, ─  вважає головний редактор «Панорами»  Володимир Тхорик. ─ По-перше, молдо-іноземні медіапродукти, переважно, якісніші через залучення кращих представників місцевої медіасфери. По-друге, в цих виданнях є продукт іноземного виробництва, на виготовлення якого зарубіжні ЗМІ витрачають більше людських і грошових ресурсів. Звичайно, питання ще й у здібностях, але, якщо зарплата того ж журналіста не дозволяє йому оплачувати свої рахунки, йому доводиться підробляти в інших ЗМІ. У результаті, він працює не на якість, а на кількість (статей, репортажів)» [12, с. 25].

Дмитро Цира, гендиректор Publika TV, розглядає формування медіаринку в контексті стратегічних ресурсів Молдови: «Якщо є бажання довести хоч би самим собі, що ми дійсно є країною, у якої є своя специфіка і перспектива розвитку, то рівень ЗМІ має бути одним з пріоритетних напрямів ─ так само, як інфраструктура, дороги і економіка,─ вважає він і продовжує, ─ на нашому медійному ринку дуже мало оригінального продукту. Переважно всі копіюють популярні шоу. Можливо, саме тому споживача мало цікавить місцевий продукт, який по суті, є жалюгідною пародією на оригінал, доступний майже кожному» [13, C.19]. Тиск іноземного капіталу на молдовський ринок спостерігається не лише в мовній політиці каналів і якості інформаційних продуктів, створених за лекалами чужих медійних брендів, але і в економічній дискримінації місцевого виробника. У результаті закладаються ті патерни поведінки споживача, які міцно прив’язують його до іноземних товарів і брендів. «Те, що закон дозволяє на тлі ретрансльованого іноземного продукту давати місцеву рекламу, нечесно щодо місцевого виробника, ─ вважає Ната Албот, генпродюсер Jurnal TV. ─ Оплата ліцензії за ретрансляцію є значно меншою за ту суму, яка приходить до нього з рекламними потоками» [14, C.19].

Дмитро Цира також наполягає на економічному стимулюванні місцевого ринку: «РТР, ТНТ, РЕН ТБ ─ високоякісні канали, і проти їх існування  на території Молдови я нічого не маю. Але або вони нарівні з каналами Publika, NIT, ProTV вкладають гроші в місцеве виробництво, або не проникають у мережу мовлення цих каналів з місцевою рекламою» [15, C.20]. Такий підхід близький і Аллі Малиновській, СЕО Vivaki в Молдові (Starcom, Media Vest ZenithOptimedia), яка впевнена, що Молдова має розвивати власний контент. «Перша причина ─ законодавча: в 2003 році Молдова підписала Конвенцію про транскордонне телебачення, згідно якої зобов’язалася наростити 80% власного телемовлення. Друга причина ─ індустріальна. Нині вона для багатьох не є такою очевидною, але без власного програмного продукту і без здорової конкурентної боротьби у молдовського ТБ-ринку немає майбутнього» [16, с.23]. А ось Анатолій Чеботарь, директор радіо Aquarelle, вбачає у такій ситуації відкриті можливості для чесного цивільного вибору: «Конкурувати з ретранслюючими радіостанціями досить важко. Проте, я вважаю це суперництво здоровим. Врешті-решт, слухач вибирає, що йому цікавіше: інформація про те, коли у нас включать воду/опалювання, чи погода в Москві» [17, С.20].

Каталог Молдпреса 2010 року демонструє, як друковані ЗМІ диференціюються за мовною ознакою: приблизно половина видань друкується румунською, в той час як інша ─ російською мовою (низка проектів виходить гагаузькою, болгарською, українською та ідиш). Між тим, динаміка видавничого бізнесу змінюється і не дозволяє робити однозначних і остаточних висновків. «На молдовському ринку, який є дуже малим, і через історичні події і засади знаходиться між молотом й наковальнею (маю на увазі Росію і Румунію), оригінальному медійному продукту молдовського розливу важко  відбутися, а тим більше вижити. Проте останні 1,5 роки свідчать, що шанси знайти  свою нішу у нього все ж таки є. Але при цьому потрібні інвестиції, які приходять, знову ж таки, з Румунії або Росії…», зазначає Петру Маковей [18, С. 26.]

Поява газети Adevarul de Moldova наприкінці 2010 року супроводжувалася дуже продуманим маркетингом, який враховував інтереси прагматичного читача, орієнтованого на інформацію як на товар, доступний для споживання і придбання. Амбітна мета цього проекту ─ «Очолити топ симпатій читача» побічно підкріплюється ідеологічною установкою ─ відкритого «вікна в Європу». «Упевненість в успіху вселяє той факт, що ми прийшли в Республіку Молдова як холдинг, ─ зазначає головний редактор проекту Рамона Урсу. ─ У нас є необхідна фінансова підтримка для розвитку газети. Співпрацюємо з сотнями журналістів з Румунії, це допомагає становленню і розвитку видання. Крім того, Adevarul de Moldova – єдина румунська газета, яка відкрила в грудні прес-бюро в Європейському парламенті. Це означає, що Adevarul de Moldova буде завжди в курсі найгарячіших новин, про які вона дізнається з першоджерела. У цьому сенсі Adevarul Holding ─ як павутинна мережа, яка дозволить нам розвиватися максимально успішно». [19, С. 32] Рамона Урсу не приховує того, що республіка Молдова ─ найближчий сусід Румунії і прихід Adevarul de Moldova означає «символічне об’єднання преси припрутського простору». [20, З 32].

Символічному розширенню кордонів Молдови у бік Заходу протистоять популярні російські інформаційно-розважальні канали, які підтримують у свідомості населення стереотипи про «південно-західну філію Росії» і у більшості орієнтовані на формування культури споживання медіарозваг. Для порівняння: російськомовна «Комсомольская правда», за даними TNS Moldova залишається на перших позиціях серед щоденних видань, далі йдуть газети Timpul і Adevarul Moldova [21, C.25]

У продовження теми зазначимо, що характер конкуренції між гравцями інформаційного ринку обумовлений і нерівномірним змаганням технологій на тлі економічної відсталості розвитку регіонів: згідно з даними дослідження читацької аудиторії, проведеним для Барометра громадської думки у травні 2011 року, лише 9% населення читають газети щодня і 22% ─ кілька разів в тиждень. Знижується і рейтинг друкованих ЗМІ: в 2011 близько 2% респондентів назвали газети і журнали найважливішим джерелом інформації, тоді як довіра до друкованих ЗМІ склала лише 3% ─ один з найбільш низьких показників, зафіксованих з 2004 [Barometrul Opiniei Publice (Барометр громадської думки), IPP, травень 2011] [цит. По 22, C.87]. Читацька аудиторія більшості газет повільно скорочується і унаслідок зростання конкуренції з боку телебачення й Інтернету. При цьому більше 70% молдовського інтернет-трафіку складають зарубіжні сайти.

«Вимагай від журналістів якісної інформації!»

Характер конкуренції між гравцями інформаційного ринку пояснюється й «особливим» положенням монополістів в галузі ЗМІ: ніхто в Молдові не знає їх  імен і не може вплинути на їхню діяльність. Відповідно, питання про преференції, стандарти якості інформаційного продукту і розподіл сфер впливу на суспільство залишається загадковим бермудським трикутником.

Успішні видавці і телепродюсери вважають, що реальними засобами зміни ситуації може стати нормальне функціонування Бюро аудиту накладів (БАН). Це означає, що мешканці Молдови зможуть дізнатися про реальні наклади і показники продажів видань, про імена власників видань, характеристики аудиторії друкованих, а надалі ─ електронних ЗМК. БАН має потенціал для розвитку механізмів регулювання ринку, розподілу ролей і функцій гравців. Наявність такої бази даних у Молдові дозволить публікувати аналітику, впливати на публічну сферу, привертаючи увагу соціуму до значущих тем, обговорювати причини замовчування інформації. Без цього медійний бізнес в Молдові має різноманітні форми зрощення капіталу і політики для здійснення контролю за суспільством.

Наслідки конкурентної боротьби можуть актуалізувати ще одну тему ─ розвиток масової медіаграмотності, що не може не вплинути на публічний дискурс нової Молдови. Питання про те, якими мають бути норми, що регламентують рекламу, телешопінг і спонсорство для телебачення, щоб забезпечити захист фізичного, ментального і морального розвитку неповнолітніх у сфері аудіовізуальних комерційних повідомлень, в Молдові вже піднімалося. Так, в аналітичній статті «Молдова перед вибором: гарантії лояльної конкуренції у сфері аудіовізуальної реклами ─ або…» [23], опублікованими ЦНЖ розглядаються проблемні аспекти тенденції зближення інформаційно-комунікаційних технологій, традиційних аудіовізуальних послуг і тих культурних і економічних «медіапродуктів», які виникли нещодавно. Цей процес повертає медійників до 2006 року, коли при розробці й прийнятті Кодексу телебачення і радіо Республіки Молдова були закладені норми, спрямовані на захист прав неповнолітніх. Експерти вважають, що в найближчій перспективі знадобиться створення спеціального кодексу з принципами регулювання змісту передач для дітей і детальним описом обмежень, а також ─ обмеження з фінансування таких проектів. Можливо, з’явиться список програм, конкурсів, ігор, сюжетів, рекламованих товарів для дітей, які будуть марковані спеціальними позначками. Питання в тому, щоб його укладали зважено, не повторюючи український синдром 2011 року, коли конфронтація між журналістами і Комітетом з суспільної моралі фактично стала приводом для введення цензурних обмежень нового рівня.

Що ще може вплинути на становлення публічної сфери Молдови? Розширення поля медіаграмотності через діяльність авторитетних громадських організацій, що сприяють захисту інформаційних прав громадян. «Люди мають знати основні принципи, якими керуються журналісти, ─ вважає Петру Маковей. ─ Будь-хто, хто слухає радіо, читає газети, дивиться ТБ, повинен мати можливість захистити свої права. Закон про свободу мовлення виглядає занадто ліберальним для молдовських ЗМІ. Тому що він містить багато «спокус» для етичних порушень з боку наших журналістів». Намагаючись повідомити людей, що медіапродукт, як і будь-який інший продукт може «тхнути», Рада преси організувала декілька кампаній на підтримку права громадян знати. Одна з них проходила під гаслом «Вимагай від журналістів якісної інформації!». На думку П. Маковея, саморегулювання для засобів масової інформації розпочинається з того, що громадяни мають можливість оскаржити ті чи інші медіа-повідомлення. Для цього вони повинні звернутися по допомогу до інституту омбудсмена.

Не менш важливий ресурс криється в розширенні меж незалежної журналістики. На це спрямована діяльність громадської організації «Центр незалежної журналістики», очолюваної Надін Гогу. Модель роботи центру включає консультаційні послуги, системне навчання журналістиці (школа), вакаційні програми для неурядових організацій, журналістів і представників редакційного менеджменту, проекти, націлені на реформування ЗМІ Придністров’я і Гагаузії, розвиток онлайнових видань, просвітницькі програми, орієнтовані на старшокласників ліцеїв і чиновників різних рівнів, які отримують знання в галузі комунікативних технологій. Десятимісячна програма навчання журналістиці сьогодні конкурує із державною освітою, забезпечуючи ЗМІ Молдови новими кадрами, які мають медіанавички і знання етичних стандартів незалежної преси. Для стимулювання професійного росту і розвитку журналістів Центр незалежної журналістики проводить творчі конкурси, в кінці року нагороджуючи авторів найкращих робіт. У перспективі 2012 року – відновлення роботи сайту, присвяченого питанням медіакритики. Своє наповнення цей проект вбачає через публікації результатів моніторингів медіаканалів, аналітичних статей, критичних матеріалів, журналістських розслідувань, що проводяться студентами ВШЖ.

Наступним перспективним кроком у напрямі більшої відкритості Молдови може стати інформаційне партнерство між громадськими організаціями різних регіонів країни. Наразі досвід цивільної журналістики не отримав помітного поширення, багато ініціатив і «добрі справи» неурядових організацій залишаються за кадром. З експертного інтерв’ю з Аделою Скутару-Гуту, регіональним керівником програми Dvv-international, що розвиває культуру освіти для дорослих, ми довідалися наскільки популярною є в Молдові ідея народного університету: «За час діяльності нашої організації ми з’ясували, що люди дедалі більше хочуть знати про здоровий спосіб життя, міжособистісне спілкування, проблеми довкілля, навички підприємництва, принципи розвитку місцевого співтовариства, традиції ведення домашнього господарства. Але ЗМІ дуже слабо цікавляться цією тематикою». За відсутності належної уваги журналістів деякі активісти заявляють про себе самі, наповнюючи традиційні медіа новим змістом. Цікавий тому приклад ─ село Кишкарень, де реалізовувалась велика просвітницька програма з розвитку комп’ютерної грамотності, навичок комунікації, прикладних творчих майстерень, культурного дозвілля. «Місцеві активісти з власної ініціативи вели запис і транслювали те, що відбувається в прямому радіоефірі для усього товариства, ─ розповіла Адела Скутару-Гуту. ─ Але коли ми запросили пресу, то замість розгорнутої розповіді про події отримали сюжет про голубці і плацинди… Але ж освітня програма надавалася для усієї громадськості. Йшлося про людей і народні традиції, які вони зберегли. Журналісти просто не розуміють важливості цієї теми, а часто хочуть отримати за такі сюжети гроші».

Докір на адресу представників мас-медіа, які шукають хліба і видовищ,  дає привід замислитися не лише про навички роботи з інформацією, але й про те, звідки береться досвід роботи з такою інформацією: для країн пострадянського регіону соціальна журналістика тільки починається. І тому ще не розказане життя, не побачені пагінці нової Молдови, в якій можлива інша соціокультурна реальність, залишаються за кадром. Як і в Україні, проблема розвитку місцевих співтовариств значною мірою пов’язана із слабкістю комунікацій між «верхами», які не можуть і не хочуть і «низами», які хочуть, але не довіряють.

А поки суспільство влаштовує та роль мас-медіа, яка уможливлює не сприймати власні вчинки в контексті соціально-відповідальних дій, журналістика Молдови має відповісти на виклики, що загрожують їй втратою сенсу.

У 2009 році у час і після квітневих подій стався прорив в розвитку онлайн медіа ─ вони стали єдиним оперативним джерелом інформації для громадян Молдови та іноземних ЗМІ. Підвищений попит на нові інформаційні технології послужив каталізатором для модернізації традиційних медіа і створення власних онлайн-сторінок. У провінції почали з’являтися  інфопортали, які становлять конкуренцію у боротьбі за читача місцевим газетам. Деякі з них часто стають альтернативою в отриманні необхідної інформації (www.curaj.net , www.curaj.tv , Stirilocale.md). І що більше буде таких проектів, то очевиднішою стане необхідність дотримання професійних стандартів в журналістиці. Але стандарти створюють на основі технологій. А чи можна навчити журналістській етиці?

Відповідь на це питання звучить на кшталт  «Чи можна навчити говорити правду»? Концентрація уваги мас-медіа на розважальному полі подачі інформації неминуче супроводжується деполітизацією громадянського суспільства. Протестна реакція журналістів на етичні виклики в умовах розширення зони інфотейменту, зростання тиску власників, незначний рівень альтернативних медіа і слабо консолідованих професійних організацій завжди пов’язані з ризиком. Але хіба цей ризик не гідний уваги суспільства?

Список літератури :

  1. Перунов С. Газета, как продукт первой необходимости /С. Перунов//Mass-media в Молдове.─ 2009.─Июнь. ─С.1─3
  2. Я и молдавская пресса//Mass-media в Молдове.─2009. ─Июнь.─ С.4─7.
  3. Там само. С.5
  4. Там само. С.7
  5. Дмитрий Чубашенко: «В Молдове все виды СМИ находятся, по существу, в зачаточном состоянии» //Mass-media в Молдове.─2009.─ Июнь.─ С.35.
  6. Кофтри С. СМИ Молдовы: взгляд со стороны/С.Кофтри//Mass-media в Молдове.─ 2011.─Июнь.─С.18─20.
  7. Там само.С.19
  8. Стимулирование критического мышления журналистов. Этические и редакционно-издательские дилеммы. Тематические исследования средств массовой информации Республики Молдова. ─ Кишинев: Tirapul executat la Casa Editorial-Poligrafică «Bons Offices».─ 2011. ─ 78 с.
  9. Для чеха общественное ТВ – это Его телевидение. История Ceska Televize и его сегодняшний день – в эксклюзивном интервью «Телекритике» одного из «лиц» общественного вещателя – Либора Дворжака. [Электронный ресурс]/ http://www.telekritika.ua/suspilne-movlennya/print/5515.-Дата доступа: 18-04-2003.
  10. Беспалова А.Г., Корнилов Е.А., Короченский А.П., Лучинский Ю.В., Станько А.И. Зарождение и развитие журналистики в Европе [Электронный ресурс]/ А.Г.Беспалова, Е.А.Корнилов, А.П. Короченский, Ю.В.Лучинский, А.И.Станько История мировой журналистики. Москва–Ростов-на-Дону: Издательский центр «МарТ», 2003.– Режим доступа: http://evartist.narod.ru/text8/51.htm.
  11. Молдавские СМИ под прессом зарубежных гигантов//BusinessClass. Знамя новой молдавской буржуазии. 2011.─№10 (61).─С.18─29.
  12. Там само. С.25
  13. Там само. С. 19
  14. Там само. С.19
  15. Там само. С.20
  16. Там само. С. 23
  17. Там само. С.20
  18. Молдавские СМИ под прессом зарубежных гигантов//BusinessClass. Знамя новой молдавской буржуазии. 2011.─№10 (61).─С.18─29.
  19. Томак Л. «С нами никто не нянчится, но и палки в колеса не вставляет»/Л. Томак //Mass-media в Молдове.─ 2011.─Июнь.─ С.32─33.
  20. Там само.С.32
  21. Там само.С.25
  22. Медиа-ландшафты стран Восточного партнерства. Ереванский пресс-клуб 2011.- Ереван:VELAS Print.─2011.─119 с.
  23. Рыбка Е. Молдова перед выбором: гарантии лояльной конкуренции в сфере аудиовиуальной рекламы – или…/Е. Рыбка//Mass-media в Молдове.─ 2011.─ Июнь.─ С.3─5.
ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: @Adevarul_MD
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду