Ольга Вальчишен: «Майдан був головною подією року в Україні – ми мусили його висвітлити»

telekritika.ua

Через кризу кінця 2000-х перший номер українського National Geographic чекав на свій вихід до березня 2013 року. Зараз редакція розвиває україномовне видання: з’явились аудіоверсії матеріалів для читачів із вадами зору, у планах масштабний фотоконкурс та запуск сайту. «Це буде повноцінний сайт науково-популярного характеру, який оновлюватиметься щоденно, як американський сайт NationalGeographic, – розповідає головред українського видання Ольга Вальчишен. – Там буде багато додаткових матеріалів, які не виходили в журналі. Ми розуміємо, що формат для журналу й сайту потрібен абсолютно різний. На сайті потрібні коротші форми – багато фотогалерей, фрагментована інформація. Матеріали з журналу там теж будуть, але, можливо, не в повному обсязі». Із запуском сайту вимушено зволікають – через ситуацію в країні він може бути відкладений до наступного року. Але в українській редакції NationalGeographic усе робиться без поспіху.

Із Ольгою Вальчишен ми розмовляємо після лекції «Особливості роботи транснаціональних ЗМІ», яку вона прочитала у Львові під час дня відкритих дверей Школи журналістики Українського католицького університету (відео).

Ольго, перед запуском української версії журналу ви казали, що очікуєте на п’ять тисяч передплатників за перший рік роботи. Чи виправдалися ваші сподівання?

Кількість наших передплатників постійно зростає. Це дає нам надію, що п’ять тисяч – цілком реально для нас, і ми незабаром дотягнемо до запланованого рівня. Поки що ми не можемо озвучити дані щодо кількості передплатників: журнал виходить лише рік, і перші підсумки ми підбиватимемо трохи пізніше.

Де найбільше купують український NationalGeographic?

Перш за все, це Київ, де в нас найкращі умови для дистрибуції журналу – 56% роздрібних продажів. Далі йдуть Львів (20%), Дніпропетровськ, Одеса, Тернопіль та Івано-Франківськ. А передплатників найбільше у західних областях України. Там не так багато великих міст, а передплата – це варіант саме для містечок, де журнал не продається.

Ваш журнал можна було купити в Сімферополі. Що тепер із продажем у Криму і що буде далі?

Зараз ми не маємо змоги доставляти журнал до Криму. Ми вже офіційно повідомили передплатників, що пропонуємо отримувати журнал на материковій частині України – в Херсоні або Миколаєві. Розуміємо, що це не дуже зручно й досить проблематично. Також ми пропонуємо цим передплатникам перейти на електронну версію журналу, хоча не всі мають таку змогу, бо для цього необхідний комп’ютер. Із кожним передплатником ми вирішуємо це питання окремо.

Не виключено також, що в Криму продаватиметься російська версія NationalGeographic. Це залежатиме від того, з ким укладатимуть договори дистриб’ютори преси. SanomaMedia випускає цей журнал і в Росії, і в Україні. Офіційно з моменту, коли почала виходити українська версія, розповсюдження російської на нашій території припинили. Проте контрабандою його досі возять і продають, і ми не можемо зупинити цей процес – ми ж не правоохоронці.

У квітневому числі журналу є матеріал «Очі Майдану» про українську революцію очима фотографів. Чому ви обрали саме цей фокус теми?

Оскільки матеріал мав вийти вже по завершенні всіх подій на Майдані, нам хотілося зробити його підсумковим. Показати емоції, переживання, великі зміни у свідомості людей. Цю тему вдалося подати через досвід фотографів. Вони перебували в епіцентрі подій не менше за активних учасників революції, працювали на барикадах по 1215 годин на добу. Для більшості фотографів, які знімали Майдан, це фактично найбільша подія в житті, де вони зробили свої найкращі кадри.

Цей текст вийде в інших національних випусках?

Поки що ним зацікавилися у Грузії. Сподіваємося, що й інші редакції звернуть на нього увагу.

Ви називали процес узгодження тем і матеріалів із головною американською редакцією досить складним. Чи були проблеми з узгодженням тексту про Майдан?

Із цим матеріалом не було ніяких труднощів. Його важливість була зрозумілою і в Україні, і за кордоном. Американці стежили за нашими подіями, постійно телефонували й писали нам, запитували, як ми все це переживаємо. Ми відчували постійну підтримку з їхнього боку, й щодо теми Майдану в них не виникло ніяких запитань. Це головна подія року в Україні, й ми повинні були її висвітлити.

Труднощі з узгодженням інших матеріалів виникають, бо не завжди вдається правильно донести до головної редакції тему, або ж наші погляди на її важливість і актуальність не збігаються з американськими. Та я б не сказала, що в нас із цим великі проблеми. Більшість тем, які ми подаємо, затверджують. Єдине, що часом бракує якісних фотоматеріалів. Контроль американської редакції полягає в тому, щоби зберегти візуальну ідеальність NationalGeographic, де кожен кадр є досконалим і самодостатнім. Якщо таких фото бракує, можемо скоротити запланований обсяг теми, наприклад, із двадцяти до десяти сторінок.

Український NatGeo має сторінки в соцмережах. Як реакція читачів допомагає у формуванні випусків?

Я згадую часи, коли ще не було соціальних мереж, і не уявляю, як ми тоді комунікували з аудиторією, як дізнавалися її реакцію на те, що робимо. Наша група і сторінка у Facebook – дуже важливі ресурси. Ми намагаємося відповідати людям регулярно й заохочувати їх ділитися враженнями. Власне, тему про Майдан ми також обговорювали у Facebook, і читачі підтримали цю ідею.

Ваш журнал проводить конкурс фотографій «Твій кадр». Чи вдається таким чином знайти фотографів для співпраці?

Зараз ми плануємо провести повномасштабний фотоконкурс, пов’язаний із природою, але через ситуацію в країні важко сказати, коли він відбудеться. В Україні безліч конкурсів, але мало таких, які б відкривали нові імена й давали перспективи учасникам. Конкурс NationalGeographic дає фотографам змогу надалі отримувати роботу й співпрацювати з редакцією.

Ми постійно шукаємо фотографів, які гарно знімають. Зокрема, дику природу. На жаль, для багатьох авторів фотографія – радше хобі, ніж основне заняття. Тому не всі мають час, щоби зняти цілу фотоісторію. Якщо бачимо, що фотограф надсилає гарні світлини високої якості, намагаємося встановити з ним контакт і запропонувати співпрацю.

Коли журнал стартував, у вас було четверо працівників. За рік щось змінилося?

Думаю, в нас не буде великого штату з кількох десятків людей. Час великих редакцій іде в минуле. Зараз багато нових технологій і засобів комунікації – пошта, скайп, соціальні мережі. Зважаючи на бюджет, набагато легше працювати з фрилансерами. Тому я не бачу проблеми в тому, що в штаті нас четверо.

Які особливості стилю ви можете назвати необхідними для публікації в NationalGeographic?

Щоби зрозуміти стиль, потрібно читати журнал і звертати увагу на те, як написані матеріали. Аби публікуватись у нас, обов’язково мати певний бекґраунд у журналістиці. Також потрібно розуміти, що тексти NationalGeographicне належать до одного жанру. В нас поєднуються репортажні та аналітичні елементи, екскурси в минуле та діалоги. Щоби мати змогу писати в такому стилі, потрібно мати досвід роботи з інформацією та вміти її добувати. Нам потрібні журналісти, здатні написати цікавий текст із порівняннями, гумором та всіма аспектами, що підкреслять важливість обраної теми. Ми постійно отримуємо від українських авторів пропозиції, але, на жаль, співпрацювати з усіма не можемо. Автори мають довести, що можуть написати журнальний матеріал.

Американські журналісти NationalGeographic кажуть, що робота в цьому журналі – найкраща у світі. В одному зі своїх інтерв’ю ви з цим погодилися. Чому ця робота найкраща для вас?

Я й після року роботи можу підписатися під цією фразою. Цей журнал має місію. Працюючи в ньому, ти долучаєшся до глобального процесу. А коли дивишся фільм про започаткування журналу 125 років тому, то усвідомлюєш: це речі, які рухають людство вперед. Для мене важливо відчувати, що й в Україні ми можемо створити щось подібне.

comments powered by Disqus