Як трансформувався інформаційний простір Донбасу

Фото: socportal.info

Для того, щоби зрозуміти своє майбутнє, необхідно критично поглянути на минуле та теперішнє. Сьогодні з усіх боків лунають заклики, що «ми програли інформаційну війну», «ми не зможемо нічого змінити», «в нас мало ресурсів» і т.п. Справді, в Україні та регіонах є значні проблеми щодо продукування та розповсюдження продержавницьких смислів; смислів, які мають забезпечувати захист національних інтересів, гуртувати населення навколо своєї країни та громади; смислів, які мають давати можливість максимально об’єктивно розуміти та інтерпретувати реальність.

Що ми мали впродовж останніх 23 років незалежності?

Ми мали стару систему інформування населення про політичні, соціальні, гуманітарні та інші процеси, екстрапольовану на нові умови існування. До чого це призвело? А до того, що основний інструмент об’єктивного інформування та опису реальності – більшість ЗМІ – став інструментом просування та захисту інтересів окремих політичних сил, почав виконувати обслуговуючу функцію по забезпеченню «позитивного іміджу» та «відволікання від важливих проблем», «інформаційного кілерства». Високий рівень залежності засобів масової інформації від «політичної номенклатури», «фінансів» засновників або замовників «необхідної інформації», слабка конкуренція на інформаційному (смисловому) ринку знизила до нуля об’єктивну інтерпретацію дійсності. Але ситуація змінюється. З’являються відносно незалежні ЗМІ, знижується рівень «замовчування» незручної інформації.

Серйозною проблемою українських медіа є непорозуміння та існування окремо національного й регіонального інформаційного простору. Що мається на увазі? По-перше, це відсутність адаптованого національного інформаційного продукту під потреби регіональних споживачів (тобто в ЗМІ подається інформація, що важко декодується через призму певних ціннісних і світоглядних характеристик місцевого населення). По-друге, місцевий інформаційний продукт у певній мірі подає у викривленому вигляді загальнонаціональні смисли, наповнюючи їх власним колоритом й інтерпретацією. По-третє, значний вплив мають інформаційні продукти третьої сторони, що на регіональному рівні задає смисловий порядок денний (дискредитація держави, легітимних політичних інститутів, політиків та т.п.), просуває власні інтереси, через формування відповідної громадської думки (створення міфів, штучні проблеми і т.п.), а потім через дії в реальному просторі (штучно ініційовані протести, збройні конфлікти, штучна гуманітарна катастрофа, підрив стабільності в державі і т.п.).

Де жителі Донецька отримували інформацію (липень – початок серпня 2014 року)?

Якщо на початку року інформаційний ринок був представлений різноманітними засобами масової інформації, то в середині літа ситуація змінюється. Взимку та весною в місті ще можна було придбати або отримати за підпискою різні газети та журнали, дивитись, як регіональні, так і національні телевізійні канали, слухати радіостанції. Був необмежений доступ до інтернету з великою кількістю онлайн-ЗМІ, блогів і соціальних мереж. Можна було побачити різні погляди на ситуацію в країні, регіоні та місті. Був певний плюралізм думок і можливість оцінити реальність із точки зору окремих зацікавлених сторін. Про що говорили друковані ЗМІ в Донецьку на початку року, можна подивитись тут (В.Кіпень «Чорно-білий світ донецьких ЗМІ»).

Ситуація в інформаційному просторі Донецька стрімко змінилася наприкінці квітня та на початку травня, коли в місті владу захопила так звана «Донецька народна республіка». Поки зберігається наявність альтернативних думок, але в меншому об’ємі. В цей період починається тиск на представників засобів масової інформації та їхні редакції через погрози, підпали особистого майна та викрадення (про це можна дізнатись тут, тут, тут)

Іде захоплення Донецької державної телерадіокомпанії, створюється «Первый республиканский канал», який подає безальтернативну інформацію про діяльність «ДНР» та розповідає про жахіття «киевской хунты». Під контроль «ДНР» переходить ретрансляційний центр в Донецьку та вимикаються українські телевізійні канали через аналогове мовлення. Однак у кабельних мережах міста ще залишається можливість дивитись українські та російські канали.

У цей період дуже багато журналістів вимушені виїхати з міста через постійні погрози та тиск. Припиняє роботу редакція газети «Донбасс» і «Вечерний Донецк». Після неодноразових спроб втручання в діяльність у червні змінює режим роботи телеканал «Донбасс» та переводить більшість своїх співробітників до Києва. Також припиняє вихід щоденник «Донецкие Новости».

Пік протистояння припадає на кінець червня та середину липня. В цей час інформаційний простір Донецька майже повністю знаходиться під контролем «ДНР». Єдиним джерелом альтернативної інформації про поточні події в місті, регіоні та країні стає інтернет.

Із середини липня на вимогу «ДНР» оператори кабельного мовлення повністю припиняють трансляцію українських телевізійних каналів, в тому числі й розважальних. Згідно з офіційною версією міністерства інформації так званої «ДНР», вимкнення українських каналів пов’язане з дискримінацією «народної республіки» (детально з позицією представників цього так званого міністерства можна ознайомитися тут). Можливість дивитись українські канали залишилась у просунутих користувачів інтернету (через офіційні сайти каналів) і власників супутникових антен, які не прив’язані до конкретних провайдерів.

У соціальних мережах і засобах масової інформації йдуть постійні звинувачення на адресу провайдерів, що вони ігнорують вимоги державної влади щодо припинення трансляції російських каналів, але їх дії мають цілком об’єктивні причини. Тут або припинення діяльності взагалі, або серйозні проблеми з боку «ДНР» – фактично ризик життям. 19 серпня під час круглого столу на тему інформаційного мовлення в зоні АТО, який пройшов у пресс-центрі агентства «Укрінформ», Олександр Ільяшенко, член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, зазначив, що «налагоджено зворотній зв’язок із провайдерами на окупованій території. Вони запевняють, як тільки їхні населенні пункти будуть звільнені, одразу ж вимкнуть російські й транслюватимуть українські канали». Тому відновлення паритету в сфері телебачення можна чекати не раніше, ніж після звільнення міста та відновлення державної влади в Донецьку.

Враховуючи те, що телебачення є найдоступнішим каналом передачі інформації, боротьба за нього буде йти перш за все.

Щодо друкованих видань, які можна було придбати у вільному доступі в липні-серпні, за даними опитування осіб, розповсюджуючих пресу (було опитано п’ять різних точок роздрібного продажу преси в Донецьку), найпопулярнішими серед споживачів були визначені: газети «Московський комсомолець», «Муниципальная газета», «Аргументи и Факты», «Комсомольська правда в Україні», «День», «2000» (дві останні газети з середини липня виходили з серйозними перебоями). Також у кіосках можна було побачити журнали «Фокус», «Корреспондент» тощо.

Популярні місцеві газети та щотижневики, такі як «Донбасс», «Донецкие Новости» та «Панорама» в липні не виходили, з 12 липня припиняє вихід «Вечерний Донецк». Газету «Жизнь» Донецької облдержадміністрації та облради не можна було купити з кінця травня, але вона виходила за передплатою. З 24 липня відновлює свій вихід газета «Донбасс-Неделя», але в меншому об’ємі, ніж раніше. «Донецкие Новости» почали виходити як вкладка до газети «Сегодня». Придбати або отримати її безкоштовно можна було лише на території України та звільнених населених пунктах Донецької області. Незважаючи на обмеження виходу донецьких газет, вони активно намагаються працювати в онлайні. Постійно оновлюється інформація на сайтах газети «Донецкие Новости» (http://dnews.donetsk.ua/), «Вечерний Донецк» (http://vecherka.donetsk.ua/), «Жизнь» (http://lifedon.com.ua/), щотижневика «Панорама» (http://panorama.dn.ua/). На жаль, сайт газети «Донбасс» не працює.

На порожніх інформаційних просторах починають виходити псевдо газети та інші інформаційні бюлетені «ДНР», які безкоштовно розміщувались у поштових скриньках міста або в спеціальних місцях для агітації. Основною метою цих «видань» була популяризація ідей євразійства, дискредитація української держави та органів влади, перекручування історичних фактів, піднесення досягнень «великой России», мужніх подвигів «ополченців» тощо.

Газета «Новороссия», що розповсюджувалася через поштові скриньки в Донецьку

Про що писали газети в липні та на початку серпня

Якщо порівнювати контент донецьких ЗМІ на початку року та в середини літа, то він значно змінився. Спочатку донецький споживач інформаційного продукту активно «накручувався» міфами про «київську хунту», «700 бандерівців» та «Правий Сектор», про небажання нової влади «почути Донбас», вплив «ворожої Америки та ЄС» на Україну, із закликами на кшталт «Росія нам допоможе..». У цей час місцеві ЗМІ були більш політизованими. Наголос ставився на підтримку однієї політичної сили (в основному «Партії регіонів») та деструктивних суспільних процесів, які шкодили цілісності та суверенітету України.

У середині літа матеріали вже не носять «гучних заголовків» і радикального контенту. В основному висвітлюють поточні події та ситуацію в зоні АТО (новини, коментарі та консультації фахівців щодо збереження здоров’я й життя людей), життєдіяльності окремих міст і населених пунктів (побутові питання – благоустрій, підготовка до опалювального сезону, ремонти доріг, ціни на їжу та ліки, графіки подачі води та електроенергії тощо), соціально-гуманітарної тематики (евакуація з зони АТО, телефони гарячих ліній, виплата пенсій, соціальної допомоги і т.п.). Газети національного рівня більш зосереджені на інформації про загальнодержавні політичні процеси, економіку, міжнародні відносини. Значна частина полос відведена матеріалам із усіх куточків Донеччини.

Більшість матеріалів у газетах є відносно збалансованою (подається як позиція «ДНР» та офіційної України, так і місцевих жителів із різними поглядами), без зайвих емоцій, орієнтованих на факти. Але є матеріали, що прямо дискредитують українську державу, органи влади, збройні сили, подаючи інформацію про них в негативному контексті.

Наприклад, у газеті «Московский Комсомолец» (№ 29 від 17-23.07.14) був розміщений блок «КРИЗИС» із 4 матеріалів, в яких відстоюються інтереси лише проросійських бойовиків. Використовуючи негативні характеристики щодо питань, пов’язаних із захистом територіальної цілісності та суверенітету України, легітимності Збройних сил, Національної гвардії та інших військових формувань, розповсюджуючи недостовірну інформацію про знущання над місцевими мешканцями на звільнених від бойовиків територіях, видання маніпулює масовою свідомістю громадян на тлі загострення конфлікту в регіоні. В матеріалі «Парад предателей» («Московский Комсомолец», № 29 від 17-23.07.14, с.16) іде пряма дискредитація добровольчих батальйонів, що задіяні в АТО, та окремих політиків, які їх підтримують (І.Коломойський та О.Ляшко). Матеріал «Руины Славянска скупают за копейки» («Московский Комсомолец», № 29 від 17-23.07.14, с.17) розповідає про «жахіття» мешканців Слов’янська після входження до міста військових підрозділів сил АТО, серед яких: відбір військовими в цивільних гуманітарної допомоги, примус до написання доносів на активістів «ДНР», переміщення осіб, які підтримували «ДНР», до «фільтраційних таборів» тощо. За допомогою негативних слів-маркерів і зворотів надається емоційна оцінка подіям, що підштовхує читача до прийняття безальтернативної підтримки однієї зі сторін конфлікту – проросійської (наприклад:  «хунта», «…при Стрелкове такого не было…», «…одна пигалица из украинской газеты..», «…у вас могут забрать дом даром, для спецпереселенцев с Западной Украины»). Читачів цілеспрямовано вводять в оману, сіють сумніви щодо легітимності державної влади та Збройних сил України, підвищують рівень тривожності, навіюють паніку, страх.

У матеріалі «Строитель Приднестровской республики обосновался в Донбассе» («Московский Комсомолец», № 29 від 17-23.07.14, с.17) акцентується увага на позитивних аспектах діяльності та особистих рисах громадянина РФ Володимира Антюфєєва, який був призначений на посаду «віце-прем’єра ДНР». Така подача впливає на свідомість громадян на користь цієї особи та легітимізує її як представника інтересів мешканців Донбасу (наприклад, «профессионал в деле создания с нуля нових государств», «ближайший соратник первого приднестровского президента», «имеет репутацию блестящего профессионала и человека чести – верного своим принципам и людям, которым служит», «Антюфеев внес вклад в создание не только приднестровских спецслужб, но и самой ПМР, которая за эти годы из фантома превратилась в состоявшееся государство»). Слід зазначити, що викликає багато питань щодо походження саме цього блоку матеріалів. Хоча загальний контент газети «Московский комсомолец» має відносно збалансовану позицію в матеріалах.

«Московский Комсомолец» № 29 від 17-23.07.14 блок «КРИЗИС»

Рівень присутності на шпальтах газет українських політиків і їх політичних сил досить незначний, окрім діючого Президента, Прем’єр-Міністра та його Кабінету. Хоча дехто продовжує «джинсувати» попри війну. Серед тих, хто «засвітився», є Наталія Королевська, Сергій Тигіпко, Олександр Вілкул, Микола Левченко.

Наталію Королевську можна було побачити на сторінках газети «Аргументы и Факты». Сергія Тігіпка в «Комсомольской правде в Украине», Олександра Вілкула та Миколу Левченко – в «Муниципальной газете».

Наталія Королевська в газеті «Аргументы и Факты» № 29 (936) від 16-22 липня 2014 р., с. 8

Сергій Тігіпко та партія «Сильна Україна» на шпальтах «Комсомольской правды в Украине» в №171/32 (4747/26142) від 7-14 серпня 2014 та №156 (4732/26127) від 19 липня 2014 року, с. 7

Микола Левченко та Олександр Вілкул в «Муниципальной газете», № 30 (681) від 25 липня 2014 року, с. 5

В онлайн-версії газети «Донецкие новости» можна було побачити народного депутата Тетяну Бахтєєву (наприклад, матеріали: «Татьяна Бахтеева обсудила с донецкими активистами пути выхода из кризисной ситуации на Донбассе» від 01.07.14 та «Татьяна Бахтеева предлагает запретить продажу алкоголя на АЗС» від 04.07.2014.

Якщо дивитись на інтернет-простір, то це арена основних запеклих «інформаційних баталій». Можливості мережі роблять онлайн-ЗМІ більш мобільними та оперативними при донесенні інформації. Якщо ТБ та друковані видання мають мало або взагалі не мають місця для маневру, то онлайн-медіа тут майже не обмежені (окрім випадків, коли не працює інфраструктура або певний сайт, не внесений до «чорних списків» та не заблокований).

Серед проукраїнсько налаштованих дончан популярними є «Новости Донбасса» (http://novosti.dn.ua/), «ОстроВ» (http://www.ostro.org/), «УРА.Информ-Донбасс» (http://ura.dn.ua/), «Донецкие Вести» (http://www.donetskie.com/), «62.ua» (http://www.62.ua/). Онлайн-медіа більш зосередженні на максимально швидкому поданні матеріалів, завдяки чому страждає баланс думок. Однак для постійних читачів, які відслідковують усі матеріали протягом доби, окреслюється цілісна картинка дійсності, бо попередні матеріали через короткий період часу оновлюються. Сильною стороною онлайн-медіа є можливість використання відео-, фото- та аудіоматеріалів, що підсилює текстові матеріали й дає відносно неупереджену та збалансовану інформацію з перших вуст і в реальному часі (в разі ведення стрім-трансляцій).

Додатково про альтернативний українському інформаційному простору в Донецьку можна дізнатися з матеріалу Романа Шутова «Гебельси місцевого розливу», що заслуговує на увагу.

Що робити після?

По-перше, на мою думку, громаді потрібен «суспільний договір», у тому числі й в інформаційній сфері. Вкрай необхідними є нові правила гри, нові орієнтири, нова модель майбутнього. Головне – захист територіальної цілісності та суверенітету держави, в тому числі й інформаційного, представництво інтересів місцевих громад. В якій формі буде цей договір реалізовуватися, важко сказати. Він має окреслити загальні правила й визнати відповідальність за їх порушення. Порушник має нести, в першу чергу, відповідальність перед громадою. Іноді суспільний осуд, втрата довіри, знищення репутації значно ефективніші, ніж символічні штрафи та санкції.

По-друге, формування нової інформаційної політики органів влади. Відхід від практики «піару» перших осіб і політичних сил, які зараз «за кермом» держави. В основі інформаційної політики має бути принцип формування та просування важливих тем для суспільства, які орієнтовані на його потреби. На жаль, практика свідчить про те, що громада «підганяється» під інформаційний продукт, а не навпаки.

По-третє, необхідна ефективна система противаг і стримувань в інформаційній сфері. Кожен із секторів суспільства має контролювати один одного та швидко реагувати на зловживання з боку тієї чи іншої сторони. Громадянське суспільство та ЗМІ контролює владу, ЗМІ контролюють та підтримують громадянське суспільство – головне баланс та відповідальність – і навпаки.

По-четверте, необхідно формувати конкурентне інформаційне середовище, іншими словами – цивілізований медіаринок. Монополізація та узурпація інформаційного простору ведуть до серйозних проблем, які ми бачимо на Сході України. Чим більше засобів масової інформації, тим більше думок та інтерпретацій дійсності. Однак є велика проблема – ресурсне забезпечення незалежних ЗМІ. Існує ризик, що великі корпорації та сильні політичні сили будуть через підконтрольні ЗМІ «затирати» невеличкі засоби інформації, що унеможливить розвиток конкуренції. Наприклад, масове безкоштовне розповсюдження тиражів суспільно-політичних газет на кшталт газети «Вести». Що робити? Вихід полягає в ефективній роботі зі своїми цільовим аудиторіями, формування серед них довіри та безперечної репутації. Вплив у глобальному вимірі на суспільство буде не значний, але вплив на окремих читачів – великий. Головне – влучити в «десятку», врахувавши інформаційні потреби тих, на кого розраховане ЗМІ.

Досконалості не має меж, тому «після..» буде багато роботи. Головне – мир та спокій нашої держави та її громад, які напряму залежать і від відповідальної позиції засобів масової інформації.

*Прізвище автора змінено в цілях безпеки.

comments powered by Disqus