Що спільного між Кравчуком і Жириновським

Фото: begemot.media

Порівняльну таблицю політичних маніпуляцій у російських ЗМІ та на українському ТБ в серпні 2017 року дивіться тут.

У серпні в російських ЗМІ спостерігалося різке збільшення матеріалів на українську тематику. Зокрема, знову активізувалася тема міжнародних переговорів щодо майбутнього ОРДЛО та «невиконання» Україною Мінських домовленостей. Почастішали матеріали про чергове наближення «політичної кризи» та «економічного колапсу» в Україні, які створювали сприятливий контекст для повідомлень про чергові ризики зриву постачання природного газу до Європи.

Головний меседж Кремля — якщо США збільшують тиск на Росію шляхом запровадження нових санкцій і постачання Україні озброєнь, Кремль не лише не змінить своєї позиції по Донбасу, а й може відповісти «дивовижним зміцненням сил сепаратистів невизнаних республік» (Фьодор Лук’янов, «Независимая газета», 02.08.2017).

На додаток російські ЗМІ в серпні пов’язували продовження декомунізації з посиленням нетерпимості та «неонацистських настроїв» у суспільстві. Серед окремих точкових атак варто згадати появу неперевіреної інформації про «секретні» американські військові біолабораторії, в яких готуються матеріали для атак проти Росії; згадки про переслідування «незалежних журналістів» та провокування українським керівництвом своїх молдовських візаві на збройне протистояння з Придністров’ям. До слова, жодні меседжі на ці теми не потрапили в ефір українських телеканалів.

Звісно, значну увагу російські ЗМІ звернули на публікацію в «Нью-Йорк Таймс» щодо можливої причетності України до постачання ракетних двигунів до КНДР. У цьому випадку було дві основних лінії інформаційного нападу: цілковите замовчування згадки можливої ролі Росії у передачі таких технологій і поширення натяків про причетність найвищих посадових осіб (Порошенка й Турчинова) до продажу секретів північнокорейському режиму.

Та наш огляд запозичень українськими ЗМІ російських пропагандистських штампів варто розпочати з констатації неприйнятної поведінки екс-президента Леоніда Кравчука в ефірі NewsOne, де він заявив, що «враг Украины — это сама Украина». Його слова й оцінки припали до смаку одному з головних та найбільш послідовних рупорів антиукраїнської пропаганди Кремля — «Комсомольской правде» (16.08.2017). І виправдання Віктора Януковича, й наголос на нездатності українців об’єднуватися й чесно управляти власною країною — все це перегукується зі статтею відомого «українофіла» Володимира Жириновського в цьому виданні від 29 серпня.

На таке ж засудження заслуговує і Юлія Тимошенко, яка цинічно використала публікацію в іноземних ЗМІ, що ґрунтувалася на безпідставних твердженнях про постачання Україною ракетних технологій КНДР, для атаки на політичних опонентів. Тези про причетність Порошенка й Турчинова до продажу секретів одразу підхопили й розтиражували російські ЗМІ.

Не менш дивно поводився й телеканал «Інтер», який лише 16 серпня коротко згадав про публікацію в американській газеті. Проте структура цього короткого повідомлення була такою, ніби дані газети справді були серйозним приводом для ініціювання Президентом спеціальної перевірки. Таким чином, неперевіреній інформації надавався вигляд правдоподібної. Не так прямолінійно, як заява Тимошенко, та все ж це можна вважати граю на користь російських версій.

У серпні ще два політичних лідери відзначилися шляхом повторення меседжів російської пропаганди: Юрій Бойко від «Опозиційного блоку» (про занепад економіки, «Інтер», 11.08.2017) та Олег Ляшко від Радикальної партії (про шкідливість імпорту енергетичного вугілля, ТРК «Україна», 10.08.2017).

Окремо зупинимося на важливих темах, які українські телеканали чомусь ігнорували. Зокрема, попри важливість виборчої кампанії в Німеччини та її наслідків для відносин між Берліном та Києвом, були проігноровані слова лідера Партії вільних демократів Кристіана Лінднера про необхідність «відмежувати» питання Криму від питання стосунків між Німеччиною та Росією. У Росії такі відверті заяви з уст учасників виборчих перегонів, їхніх бізнес-спонсорів (Східного комітету німецької економіки) обов’язково цитують і тиражують. В Україні лише «UA: Перший» (6 серпня) та 5 канал (7 серпня) поширили спростування цих слів, але не від самого Лінднера, а від представників правлячої коаліції. У даному разі це виглядає як вибіркове цитування, спрямоване на зниження уваги до проблеми — зростання проросійських настроїв у Німеччині. До слова, так минулого року українські ЗМІ ігнорували вислови Трампа, дезінформуючи своїх глядачів про ризики американських виборів. Історія нічого не вчить?

Ще одна цікава деталь: українські ЗМІ активно відреагували на чергове затримання в Криму та звинувачення в диверсійній діяльності українця Геннадія Лемешка, проте не надали жодної уваги засудженню Олексія Сизановича до 12 років, а також відмові Росії видати Вадима Погодіна — бойовика-сепаратиста, звинуваченого в жорстокому вбивстві українського школяра Степана Чубенка. На нашу думку, обидва сюжети заслуговували принаймні на згадку в ефірі та отримання коментаря від органів влади. Складається враження, що телевізійники використовують подібні розповіді лише для того, щоб на мить розважити / налякати глядачів. Саме такий підхід формує байдуже ставлення глядачів до співгромадян, що опинилися в лабетах сепаратистів чи російських спецслужб. А як відомо, рутинізація конфлікту грає на руку агресору та сильнішій стороні.

comments powered by Disqus