Як «сильна евристика» може змінити підхід до медіаосвіти, — дослідження

iStock

Фактчекери проти істориків та студентів Стенфорду

Дослідники зі Стенфордського університету Сем Вінберг (Sam Wineburg) та Сара Макгрю (Sarah McGrew) вирішили дослідити, як різні люди оцінюють надійність сайтів та шукають інформацію на політичні та соціальні теми. Для експерименту вони запросили десятьох докторів наук з історії, десятьох фахівців із перевірки фактів і 25 студентів Стенфордського університету та попросили їх виконати шість різноманітних завдань: порівняти сайти, контент, знайти на сайтах певну інформацію.

Для кожного завдання було встановлено ліміт часу — п'ять чи десять хвилин. Науковці посилаються на дослідження компанії Microsoft, згідно з яким користувачі в середньому проглядають сторінку в мережі близько 70 секунд, а це надто короткий проміжок часу для того, щоб її проаналізувати й оцінити контент. Тому вони вирішили встановити більший дедлайн для своїх респондентів. Утім, деякі з них виконували завдання швидше.

Наприклад, учасникам запропонували оцінити публікації з двох сайтів — Американської академії педіатрії та Американського коледжу педіатрів. Академія — відома організація, заснована в 1932 році, яка об’єднує близько 64 тисяч членів із усього світу та має штат із 450 постійних працівників. Водночас коледж був заснований у 2002 році групою батьків, має від 200 до 500 членів і лише одного постійного працівника. Ця організація, зокрема, відома своєю позицією проти всиновлення дітей одностатевими парами та підтримку репаративної терапії, яка згодом була заборонена для неповнолітніх у дев'яти штатах США (суть терапії — у спробах змінити сексуальну самоідентифікацію людини на гетеросексуальну).

Як учасники оцінили два запропоновані їм сайти: Червоним позначено голоси за сайт Американської академії педіатрії, оранжевим — за сайт Американського коледжу педіатрів, синім — голоси за обидва сайти.

64 % студентів, які взяли участь у дослідженні, визнали сайт Американського коледжу педіатрів таким, що викликає більше довіри, ніж сайт Американської академії педіатрії. При цьому на сайті коледжу його анти-ЛГБТ позиція зовсім не приховується. Серед істориків цей показник був меншим — 10 %; а 40 % вирішили, що обидва сайти варті довіри. Проблем не виникло лише у групи професійних фактчекерів.

Їхній 100 % результат, який показав експеримент, дослідники пояснюють тим, що фактчекери не просто оцінювали інформацію, але розглядали її під різними кутами, в контексті. Такий підхід вони порівнюють із правилом мандрівників, які, перш ніж іти кудись у незнайомій місцевості, намагаються зрозуміти сторони горизонту і в якому напрямку треба рухатися.

«Історики та студенти часто ставали жертвами таких особливих деталей веб-сайтів, як офіційні логотипи, доменні імена, наявність чи відсутність банерної реклами. Вони читають сайти вертикально й так оцінюють їхню надійність. На відміну від них, фактчекери швидко проглядають контент сайту і відкривають додаткові вкладки у браузері, щоби перевірити його надійність в інших джерелах. У порівнянні з іншими групами вони дійшли до більш обґрунтованих висновків і за менший час», — йдеться в дослідженні.

Скриншот із сайту Американського коледжу педіатрів. Джерело: Stanford History Education Group Working Paper.

Сем Вінберг та Сара Макгрю визнають, що їхнє дослідження потребує більшої вибірки тем та створення для користувачів умов, більш наближених до реальних, у яких більшість із нас читають статті в інтернеті. Тим не менше, вони наголошують, що в експерименті брали участь талановиті та розумні люди, але різниця між тим, як вони читають контент у мережі, виявилася дуже великою. «Лише два з десяти істориків прискіпливо оцінювали інформацію в інтернеті», — зазначається в підсумках до експерименту.

Секрет успішного фактчекінгу

Дослідники вважають, що є два підходи, які допомогли групі фактчекерів краще виконувати завдання: це оцінка напрямку (taking bearings) та додаткове читання (lateral reading). Перш ніж занурюватися в незнайомий контент, вони робили додатковий пошук та уявляли приблизний план того, як вони будуть аналізувати й оцінювати нову інформацію.

Наприклад, історики спершу читали запропоновані їм статті й лише після цього починали цікавитися сайтами та організаціями, які їх опублікували. Студенти здебільшого демонстрували так зване вертикальне читання: прогортали сторінки до кінця, оцінюючи дизайн сайту та його контент і не відкривали додаткових вкладок у браузері, щоби пошукати інформацію в інших джерелах.

Схема додаткового читання однієї з фактчекерок: завдання полягало в тому, щоб оцінити статтю про збільшення мінімальної заробітної плати у США. Вона приділила самій статті лише шість секунд, після цього протягом дев'яти секунд вивчала розділ «Про нас» сайту minimumwage.com, де з’ясувала, що він є проектом Інституту політики зайнятості (Employment Policies Institute, EPI). Далі експертка перейшла в Google, де пошукала інформацію про EPI. Вона знайшла матеріали в The New York Times та National Public Radio, які свідчили про те, що ця організація не варта довіри. При цьому вона не читала всіх статей повністю, а виконувала швидкий пошук на сторінках за допомогою комбінації клавіш Ctrl + F. На все завдання в неї пішло трохи більше двох хвилин.

«Як це не парадоксально, але ключова особливість додаткового читання — це те, що не потрібно перечитувати великий обсяг нерелевантного тексту. Потрібно лише знати, як побудований пошук в інтернеті, знання стратегій ефективного пошуку та навігації в мережі», — зазначають Вінберг та Макгрю. Вони також помітили, що їхні піддослідні часто стають жертвами евристики репрезентативності (representativeness heuristic).

Евристика — це спрощений спосіб розуміння речей, без наукових чи аналітичних розрахунків. І професійний дизайн сайту Американського коледжу педіатрів збив із пантелику багатьох учасників саме тому, що вони очікували якісного оформлення від серйозного наукового сайту. У запропонованій їм статті про цькування дітей у школах був зміст, підзаголовки та список використаної літератури з посиланнями на видання, назви яких звучать авторитетно. Респонденти оцінили вірогідність того, що ця стаття й цей сайт варті довіри на основі цих зовнішніх ознак.

Вінберг та Макгрю посилаються на роботу Герда Гігеренцера (Gerd Gigerenzer) та Вольфганга Гайсмаєра (Wolfgang Gaissmaier), в якій аналізується використання евристики при прийнятті рішень. Вони виділили слабку евристику (наприклад, врахування домену та дизайну сайту при оцінці його надійності) та сильну евристику (пошуки додаткової інформації про сайт в мережі).

На думку дослідників зі Стенфорду, додаткове читання, яке продемонструвала група фактчекерів під час експерименту, цілковито підпадає під поняття сильної евристики. А те, що фактчекерам, які використовували цей підхід, потрібно було менше часу, щоби впоратися із завданнями, відповідає й іншому виклику. Користувачі щодня отримують величезні обсяги інформації і в них просто немає часу довго й прискіпливо розбиратися з кожною статтею й кожним постом у соцмережах.

Фейк чи не фейк? Не так уже й важливо

Заступниця редактора NiemanLab Лаура Хазард Оуен (Laura Hazard Owen) розглядає результати дослідження Вінберга та Макгрю як основу для нового типу навчання медіаграмотності. За її прогнозами, він ґрунтуватиметься на евристиці, розумінні того, як оцінювати та знаходити інформацію, а не на вивченні ознак, за якими можна розпізнати фейк.

MediaSapiens раніше перекладав для вас дев'ять таких порад від The Huffington Post — для того, щоби зрозуміти про що мова, можете переглянути їх іще раз.

Як розпізнати фейк — інструкція від The Huffington Post.

Лаура Хазард Оуен вважає, що такий спосіб навчання медіаграмотності не дуже ефективний. Натомість дослідникам варто зосередитися на пошуках нових і дієвіших методів навчання різних груп людей навичок, які допоможуть їм об’єктивно оцінювати інформацію, яку вони споживають. 
comments powered by Disqus