Чого навчають на курсах медіаграмотності студентів США?

Фото: pixabay.com

В осінньому номері американського журналу Columbia Journalism Review вийшла стаття «Роблячи медіаграмотність великою знову» (Making media literacy great again) Майкла Розенвальда (Michael Rosenwald). Пан Розенвальд — репортер Washington Post, який також пише до The New Yorker, Esquire та The Economist.

Журналіст констатував: у добу фейків пояснення, звідки з'являються новини, повернулося до навчальної програми вишів США, адже студенти змушені перебувати в усе більш незрозумілому медіасередовищі. «Медіаграмотність працює, і саме вона може врятувати людство», — переконаний автор статті.

MediaSapiens пропонує адаптований переклад статті Майкла Розенвальда.

Фейки — це не щось нове

Упродовж багатьох століть люди маніпулювали інформацією і штучно її фабрикували. Аби переконати, заплутати чи розважити. Так виникла жовта журналістика і пропаганда під час Другої світової війни, покликана згуртувати Америку. А, наприклад, Адольф Гітлер був іще тим майстром фейків.

Та й медіаграмотність — це не нова ідея. Ще в 1930-х роках колишній журналіст Клайд Міллер (Clyde Miller) заснував Інститут аналізу пропаганди (Institute for Propaganda Analysis), що створював навчальні плани, за якими педагоги могли навчати людей розпізнавати сім різних інструментів пропаганди.

Одним із них було «сяюче узагальнення» (glittering / glowing generality), що визначається як спроба вплинути на емоції шляхом використання високих ідеалів або чеснот, таких як свобода, справедливість, правда, освіта, демократія в узагальненнях.

В американських навчальних закладах упродовж кількох десятиліть навчають медіаграмотності. Проте ніколи не було таких умов, як нині: коли не потрібно мати свого друкованого видання чи телевізійного супутника для швидкого та широкого розповсюдження інформації. Цей факт у поєднанні з особливо упередженою політикою призвели до того, що окремі особи, політичні групи та цілі країни буквально озброїлися новинами.

Давно відомих інструментів медіаграмотності, таких як перевірка джерел і довіра до відомих видань, уже недостатньо. Адже тепер хакер із Македонії може легко створити веб-сайт, який виглядатиме надійним, та ще й швидко заробити тисячі доларів із реклами завдяки великій кількості переглядів його фейкових матеріалів. Соціальні медіа створюють один виклик за іншим.

Курс Вашингтонського університету

Професор Карл Бергстром (Carl T. Bergstrom) навесні розпочав свою лекцію в Вашингтонському університеті словами про лайно: «Його стільки, що ми тонемо в ньому». 160 студентів не здивувала й не обурила лексика викладача. Адже курс називається «Викриваючи нісенітницю (буквальний переклад — лайно. — MS) в еру великих даних» (Calling Bullshit in the Age of Big Data).

Далі Бергстром навів статистику: пересічний американець витрачає близько години на день на Facebook. «І роблячи що? Найчастіше розповсюджуючи лайно й нісенітницю».

Професор щиро переконаний, що вже досить. Саме тому він — еволюційний біолог, став викладачем лекцій про боротьбу з фейками. Не сам, а разом з колегою Джевіном Вестом (Jevin West) — науковим фахівцем із даних. Вони почали викладати навесні, якраз після поширення кількох гучних фейкових історій, викриття російських ботів і повсюдні заголовки про хаос в американських виборах минулого року.

Професорів також стурбували введення аудиторії в оману псевдонауковими матеріалами, явище «журналістики прес-релізу» й те, як корпорації перекручують дані задля власних інтересів. Охочих відвідувати їхні заняття знайшлося так багато, що кільком сотням студентів довелося відмовити.

«Ми захотіли навчити студентів оцінювати вплив інформації на їхні життя. Адже сьогодні відбувається інформаційна війна», — каже пан Вест і додає, що всі ці нісенітниці можуть стати нашою реальністю, тож суспільство має попередити це.

Експерт із даних позитивно оцінює те, що компанії Facebook, Google і Twitter розробляють інструменти для ідентифікації фальшивих новин та пропонування користувачам достовірного контенту. Але водночас Джевін Вест переконаний, що тільки це не вирішить проблему. Він уважає, що також потрібне «культурне рішення».

На початку семестру викладачі розповіли про кілька популярних в інтернеті повідомлень, опісля чого студенти мали проголосувати, чи є вони правдивими. Наприклад, у дописі із зображенням туалету зазначалося, що понад 30 тисяч американців щороку травмуються в процесі його використання. Більшість студентів у відповідь на це розсміялася, 65 % написали, що це брехня. Виявилося, що цей приклад якраз правдивий.

Викладачі курсу «Викриваючи нісенітниці» учать студентів ставити собі три запитання під час перегляду новин, наукових досліджень або складних даних:

  • Хто мені це каже?
  • Звідки вони це знають?
  • Навіщо їм це?

«Коли ви їдете до автомобільного дилера, ви ставите собі такі запитання, так само треба робити й щодо онлайн-середовища. Ви повинні вдягти на себе капелюха скептика», — стверджує професор Вест. (Нагадаймо, що існує також класична схема аналізу медіамеседжів, із більшою кількістю запитань. — MS).

Разом із Бергстромом вони також надають слухачам теорію: розповідають про принцип XIV століття під назвою «бритва Оккама», який твердить, що найпростіше пояснення, як правило, правильне. Викладачі об'єднали це з так званим принципом асиметрії нісенітниці, що його запропонував італійський розробник програмного забезпечення в 2013 році. Він стверджує:

«Обсяг енергії, необхідний для спростування нісенітниці, на порядок більший, ніж для її вироблення».

Як доказ професори Вашингтонського університету запропонували скандал із минулорічної виборчої кампанії. А саме фейкові повідомлення про сексуальну експлуатацію і торгівлю дітьми під прикриттям піцерії у Вашингтоні, за яким начебто стояла Гілларі Клінтон та очільник її кампанії Джон Подеста. На спростування цієї вигадки пішло кілька місяців, але посилання на фейкові новини з цього приводу досі з'являються в соціальних мережах і ними діляться ті, хто вірить у це або хоче використовувати це як компромат проти опозиції.

Концепція Університету штату Нью-Йорк у Стоуні-Брук

Щонайменше дюжина університетів США запустили чи планують запустити схожі курси, беручи за основу навчальний план Центру новинної грамотності Університету штату Нью-Йорк у Стоуні-Брук (Stony Brook University’s Center for News Literacy). Саме цей виш запропонував чимало важливих технічних способів спростування фейків.

Наприклад, із курсів студенти дізнаються, де шукати записи реєстрації доменних імен веб-сайтів (хоча, звісно, і їх можна підробити). Майже будь-який англомовний сайт новин зі Східної Європи, ймовірно, виявиться фальшивкою, бо переважна більшість дезінформації виробляється там. Ще один інструмент — це пошук зображень. Щоб відстежити походження фото, потрібно просто перевірити його в пошуку Google Images. Ознаками фейку є слабка граматика й дешевий дизайн.

Університет штату Нью-Йорк у Стоуні-Брукстав лідером у царині медіаграмотності після того, як у 2006 році колишній редактор Newsday Говард Шнайдер (Howard Schneider) заснував там школу журналістики. Окрім власне підготовки майбутнього покоління журналістів Шнайдер виявився пророком у визначенні ще однієї місії школи: «Такої ж важливої, а може й важливішої — навчити наступне покоління споживачів новин» (із його статті у Nieman Reports 2007). Тобто тих, хто зможе розрізняти сиру інформацію в інтернеті й незалежну журналістику.

«Цифрова революція може обіцяти просвітлення, але через патологічну відсутність підзвітності вона також може легко поширювати вірус плутанини та дезінформації. Гідної перевірки неточної або безвідповідальної преси ніколи вдасться досягти лише підготовкою більш кваліфікованих журналістів чи більшою кількістю медіакритиків та етичних кодексів», — зазначав пан Шнайдер.

Наразі вже понад десять тисяч студентів прослухали курс новинної грамотності в Університеті Стоуні-Брук. Цей курс постійно оновлюється, щоб допомогти студентам розпізнавати найновіші способи створення дезінформаційних повідомлень. Наприклад, нині існують десятки сайтів, які дозволяють створювати підроблені пости в соціальних мережах, які можна ретвітнути, опублікувати на Facebook або вбудувати до матеріалу в медіа.

Але підроблені твіти здаються ще «квіточками» порівняно із серйознішою загрозою: використанням штучного інтелекту для створення відеороликів із висловлюваннями людей, яких вони насправді ніколи не казали. Дослідникам нещодавно вдалося зробити відео, на якому Барак Обама під час останніх днів на посту президента США буцімто каже: «Єдине з важливого, що я можу зробити зараз — це грати в гольф».

Чому люди поширюють фейки: два дослідження

Дослідники з Університету Каліфорнії в Ріверсайді та Університету Санта-Клари провели опитування двох тисяч людей — підлітків та молоді віком до 27 років. Респондентам запропонували низку фейкових тверджень, пов'язаних із такими важливим питаннями як економічна нерівність та податкова політика. Дослідження показало, що твердження про суперечливі теми частіше визначаються людиною як правдиві, якщо підтверджують власні погляди респондента. Це, по суті, підтвердження упередженості й водночас того, що люди перебувають у пошуку інформації, яка підтримає уже сформований у них світогляд.

Суб’єктів дослідження розділили на дві групи: тих, які політично поінформовані, однак не вивчали медіаграмотність, і тих, хто має мало знань щодо політики, але пройшов тренінги з медіаграмотності. Виявилося, що наявність політичних знань не покращила здатності виявляти фейки. А підготовка з медіаграмотності цьому допомогла. (Читай також про інші дослідження у статті MediaSapiens «Ігри розуму: що робить нас вразливими до фейків і конспірології?» — MS.)

В Університеті Каліфорнії висловили обережний оптимізм: адже результати, схоже, підтверджують ідею так званої критичної лояльності. «Ті, хто має критичну лояльність, мають так само сильні цінності та уявленнями, — пишуть автори дослідження. — Але оцінюючи аргумент, вони враховують критичну позицію, навіть якщо сам аргумент збігається з їхніми поглядами». А отже навіть люті поборники певних ідеалів можуть визнати фейкову інформацію на підтвердження цих ідеалів. І, можливо, вони навіть можуть припинити поширення дезінформації.

Інше дослідження від Pew Research Center минулого року виявило, що 14 % дорослих американців ділилися новинами навіть знаючи, що вони фейкові. Як стверджують дослідники, в багатьох випадках це відбувається через бажання продемонструвати, з якими групами та ідеями респонденти згодні, й прагнення відчути себе частиною руху, навіть заради розваги.

Через це виникає проблема масштабу. Дослідники нещодавно використали математичні моделі, щоби показати, що величезна кількість інформації, як правдивої, так і фейкової, якою діляться в інтернеті, створює ситуацію «удару по кроту» (американська гра, коли в ігровому автоматі з кількох отворів вилазить голова крота й потрібно встигнути вдарити по ній. У переносному значенні мається на увазі, що проблеми виникають одна за одною. — MS), коли багато кротів виживають, щоби показатися іншого дня.

Інтерес із боку шкільної освіти

Цього літа Knight Foundation надав гранти обсягом один мільйон доларів США двадцятьом проектам із медіаграмотності по всій країні, зокрема й курсу «Викриваючи нісенітниці». Освітяни сподіваються, що ентузіазм суттєво позначиться на тому, як студенти й дорослі дають собі раду з наступом цифрової інформації.

Вони особливо заохочують до того, щоб як демократичні, так і республіканські штати обговорили й у перспективі ухвалили закони, які передбачають нові ініціативи в галузі медіаграмотності в середній школі. Там відбувається сплеск інтересу до медіаграмотності.

Законодавці вже у щонайменше п'ятнадцяти американських штатах нещодавно прийняли чи планують ухвалити закони, що передбачають навчання медіаграмотності в державних школах із фокусом на цифрових медіа. Каліфорнія — бастіон ліберальності, уже вдалася до такого заходу. Техас, що перебуває на іншому кінці політичного спектра, розмірковує над цим.

Висновки студентів курсів із медіаграмотності

На останній лекції з курсу Calling Bullshit Карл Бергстром закликав поширювати отримані студентами знання далі і протидіяти дезінформації. Один із його студентів, пан Ардман, розповів, що якось його друг поширив на Facebook новину про те, що агент ФБР, який розслідує витік електронної пошти Гілларі Клінтон, убив свою дружину, а потім себе. Ардман перевірив це й, звісно, це виявилося фейком, тож студент залишив коментар: «Фейкові новини». «Важливо називати, чим це є, — каже студент. — Це ваш громадянський обов'язок».

Інший студент Вашингтонського університету, Навід Азоді, каже, що лише один лайк до фейкового матеріалу може погіршити ситуацію. Він радить перевіряти доменне ім'я й адресу сайту в сервісі онлайн-фактчекінгу як Snopes.

«Найбільш неочікуваним, але фундаментальним висновком досліджень є те, що чим активніше спростовується певне твердження, тим важче його розвінчати, особливо для тих, хто має сильні ідеологічні погляди. Ви не можете просто продовжувати говорити, що це неправда. Ось чому спростовувати фейкові новини дійсно складно», — каже їхня однокурсниця Старла Сампако.

Сара Шабе, студенткаУніверситету штату Нью-Йорк у Стоуні-Брук, наголошує на важливості перевірки зображення на достовірність у Google Images. А її однокурсник Гері Гейрат радить шукати основні засади журналістики в кожному матеріалі. «Чи вказані джерела? Хто надавав інформацію? Чи є протилежна точка зору? Чи це не занадто добре, щоб бути правдою?» — звертає увагу студент.

Переклад Катерини Толокольнікової

comments powered by Disqus