Як знімати підводні печери та публікуватися в National Geographic — поради фотографа

Віктор Лягушкін, фото надано Школою Bird In Flight

Як вижити в підводній печері, не втопити фотоапарат і створити фото, що опублікують у National Geographic. Про це та інше розповів підводний фотограф Віктор Лягушкін під час лекції в Києві, яку організувала Школа Bird in Flight.

Віктор Лягушкін є постійним автором російського National Geographic та амбасадором Nikon (звання, що компанія присуджує найталановитішим та найвпливовішим фотографам індустрії). На його рахунку чимало проектів, серед яких «Ординська печера. Пізнання», «Принцеса китів», «Балтика. Таємниці затонулих кораблів», «Тіні Чорного Моря», «Третій елемент», «Діти моря», «Господарка Орди» тощо.

Віктор Лягушкін — переможець російських та міжнародних фотоконкурсів, серед яких «Золотий Дельфін 2012» (Росія), «Срібна акула 2011» (Україна), HP Eilat Red sea 2013 (Ізраїль), Ocean Art Contest 2013 (США), TTL Contest’2013 (Австралія), Beneath the sea 2014 (США). Світлини фотографа були представлені на виставках у різних куточках світу — в Росії, Україні, Польщі, Іспанії, Франції, Німеччині, Словенії, США.

Про найвідоміші проекти

«Стати знаменитим дуже просто: достатньо опублікувати на будь-якому ресурсі свою фотографію. Якщо вона геніальна, то ви відразу станете відомим», — так звучить секрет успіху Віктора Лягушкіна.

Перед тим, як розпочати кар’єру професійного фотографа, Лягушкін працював дизайнером журналів. Одного разу під час роботи у спеціалізованому виданні він опанував дайвінг — йому сподобалося, він став пірнати, а згодом і знімати під водою.

Найвідомішим проектом фотографа є «Ординська печера. Пізнання». Саме з нього розпочалася співпраця Віктора Лягушкіна з National Geographic. У рамках проекту фотограф із командою знімали Ординську печеру, найдовшу обводнену печеру в Росії та світі.

«Ми цим займалися тому, що нам подобалася печера — це таке диво природи, з білосніжними стінами та видимістю у 60 метрів, — розповідає він. — Температура води там лише пять градусів. Відповідно, там доволі важко плавати і мало людей можуть це робити».

Мета проекту — розповісти про Ординську печеру людям, які інакше могли про неї ніколи не дізнатися. Бо на той час, у 2010 році, туди занурювалися лише 80 людей з усього світу. Працювали над проектом півроку. Світлини, отримані в результаті, ретельно сортували.

Фото з проекту «Ординська печера. Пізнання», Віктор Лягушкін

«Ми сідали всі разом і дивилися, чи викликає фотографія ті почуття, які викликає в нас печера? — розповідає Лягушкін. — І якщо світлина їх передавала, вона вважалася хорошою і йшла в подальшу роботу. Ми намагалися поділитися радістю і захватом, які в нас викликало це місце. Це єдиний можливий критерій для відбору».

За матеріалами проекту створили виставку та книжку. Знімки публікувалися в багатьох журналах.

Другим відомим проектом фотографа є «Принцеса китів». Із нього розпочалася кар’єра Лягушкіна як професійного фотографа. Світлини з цієї серії зображають, як двократна чемпіонка з фридайвінгу Наталія Авсеєнко плаває з китами-білухами під кригою холодного Білого моря без одягу та спецспорядження.

«Принцеса китів», Віктор Лягушкін

Після публікації одного зі знімків проекту на Flickr, Лягушкіну написав редактор Daily Mail і запропонував купити ексклюзив на фото.

«Ми довго чекали своєї черги на публікацію, — розповідає фотограф. — Коли видання опублікувало ці знімки з проекту Принцеса китів, виник такий ажіотаж, що я отримував по 1500 листів у день з пропозицією продати фотографії».

Ще одним проектом, що знімали в 2013 році в Ординській печері, є «Господарка Орди». Ідея проекту походить із легенди, що в цій печері живе добрий дух — Господарка Орди, яка допомагає дайверам у скрутному становищі й рятує їх від смерті. Роль Господарки Орди виконувала Наталія Авсеєнко. Це була постановочна фотосесія, яку знімали на затримці дихання. Створювали проект протягом двох тижнів — спочатку було тренування, а потім сама зйомка.

Фотопроект «Господарка Орди», Віктор Лягушкін

Тепер Лягушкін працює над кількома проектами в Грузії. Нещодавно команда знімала грузинські каньйони: «Раптом виявилося, що в каньйонах під водою ніхто не знімав, — зазначає Лягушкін. — Тому ми вирішили це зробити. Це стало такою революційною темою, що тепер усі у Східній Європі знімають каньйони. В Італії навіть утворилася школа зйомки каньйонів під водою».

Каньйони в Грузії, Віктор Лягушкін

Серед останніх проектів також «сухопутні» фото заповідників Грузії, які Лягушкін створює на замовлення місцевого National Geographic. Проте він вважає, що є не найкращим фотографом у цій сфері: «Треба розуміти, в чому ти кращий. Я не найкращий сухопутний фотограф, просто так склалося, що я там опинився. Але я непоганий підводний і печерний».

Про специфіку підводної зйомки

Підводні фото Віктор Лягушкін знімає за допомогою герметичного боксу, який створюють на замовлення фахівці з фірми Subal, яка спеціалізується на розробці приладдя для підводної фото- та відеозйомки. Аксесуар виготовляють під модель фотоапарату. Бокс має кнопки налаштувань і захищає техніку від рідини. Проте інколи щось усе одно протікає.

«Потрібно розуміти, що якщо ти маєш стосунок до цього виду фотографії, то ти будеш топити техніку», — зазначає митець. У серійному виробництві таких боксів потреби немає, бо попит на них досить низький, адже підводних фотографів не так багато. Коштує такий пристрій близько 6 тисяч євро.

Освітлення для фото Лягушкін зазвичай створює за допомогою підводного спалаху, а світлини знімає на об’єктиви Fisheye від Nikon. «У підводній зйомці використовують один об’єктив — Fisheye. Усі фото зроблені на нього, — каже він. — Це пов’язано з тим, що вода є мутним блакитним фільтром. І чим ближче ти знаходишся до об’єкту зйомки, тим якіснішим виходить фото».

Фото Віктор Лягушкін

За словами фотографа, важливо вміти зобразити, де саме зроблено фотографію. Бо інколи, якщо вода є дуже прозорою, за світлиною неможливо визначити, що її зняли під водою. Для того, щоб це показати, у пригоді можуть стати бульбашки повітря.

«Тому всі мої моделі навчаються видихати за вимогою. Вони повільно, потроху видихають», — зазначає Лягушкін.

Фотограф також наголошує: щоб вижити в підводній печері, потрібно мати не менше трьох запасів повітря і трьох джерел світла.

Про фотографії й історії

«У National Geographic є просте правило — твоє фото опублікують лише в тому випадку, якщо його ніхто не зможе повторити», — розповідає фотограф. Тому найголовніше у світлині — це хороша історія. На думку митця, мета фотографа полягає не в тому, щоб робити все довершеніші кадри, а в тому, щоб розповідати історії, яких ніхто не знає.

«Коли мене питають, чи висока конкуренція серед екстремальних фотографів, я кажу, що вона висока серед людей, які знімають гірськолижні спуски або віндсерфінг, — зазначає Лягушкін. — Тому що їх усі знімають. А я роблю фото того, як гола жінка ловить китів під кригою. І я такий один, конкуренції немає».

За його словами, технічні параметри фото є важливими, проте головне — це унікальність кадру.

Лягушкін каже, що завжди має чимало ідей для майбутніх історій. Із них обирає найцікавіші й реалізовує їх. Він не думає ні про гроші, ні про результат, ні про славу. Бо це означає грати за правилами — а всі геніальні речі створюються без правил, вважає він: «Якщо тебе і всіх навколо хвилює ця історія, тоді треба робити проект. І не важливо, чи вийде він, чи стане відомим, принесе грошей».

Наостанок фотограф порадив колегам не їхати далеко за кордон, щоби зробити хороші світлини, а намагатися створювати їх там, де мешкаєш. «Ідея про те, що ти поїдеш кудись на Папуа Нову Гвінею і знімеш там геніальний репортаж, є помилковою, — каже він. — Я можу вас запевнити, що на Папуа Новій Гвінеї є триста фотографів, які там живуть і знімають щодня. І думати, що ти туди приїдеш на два тижні й отримаєш ліпші фото, це ілюзія. Знімати завжди треба там, де ти живеш, знаєш місця і де тобі допомагають люди».

comments powered by Disqus