Чи є практика марнуванням часу? Розповідають студенти й випускники журфаків

Фото: freepik.com

Кожен студент-журналіст під час навчання фахові в університеті повинен пройти, щонайменше, три практики. Вони мають дати майбутньому медійнику можливість отримати досвід роботи в реальних редакціях, відточити власні навички і створити портфоліо, що допоможе йому знайти роботу за спеціальністю.

MediaSapiens вирішив запитати студентів із різних університетів про те, які враження в них лишилися від проходження практики та чи була вона їм корисною.

Альона Вишницька, закінчила магістерську програму з журналістики Українського католицького університету:

Під час навчання у Школі журналістики УКУ я стажувалася в польській Gazeta Wyborcza та виданні «Фокус». Обидва досвіди дуже різні та безмежно цікаві. Стажування у «Фокусі» дисциплінує. Маєш регулярно готувати список тем і не завалювати дедлайнів. А працювати з головним редактором Михайлом Крігелем дуже цікаво, йому не байдуже. Він має класну позицію: журналістика  це не сидіння в офісі. Головне — якісні матеріали. І якщо журналісту краще писати тексти, катаючись в електричках, то жодних перешкод. Єдине, що мені дуже прикро, — під час стажування я зробила менше, ніж могла.

А у варшавській редакції Gazeta Wyborcza, виявилося, регулярно відбуваються заняття з йоги. Людей, які займаються виключно новинами, просто не існує. Система така: в редакції є чергування, і стрічкою людина може займатися хіба що раз на тиждень (чи два, я не пам'ятаю). В інші дні працюєш над цікавішими форматами. Ідеальна система, як на мене. А ще в їдальні годують смаженим сиром камамбер у ягідному соусі. Якщо серйозно, то стажування — це дуже класна штука, щоби зрозуміти, як усе працює і що би в цій системі в тебе виходило найкраще.

Владислав Зініченко, студент четвертого курсу спеціальності «журналістика» Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

Я проходив практику в міжнародному відділі телеканалу ICTV та на «Радіо Свобода». Ми працювали практично на рівних з іншими журналістами. Усі добре ставилися до практикантів, допомагали. Я завжди міг звернутися до когось із колективу за порадою. Користь, безперечно, є, адже я відчув усі тонкощі професії. Буває, думаєш, що треба зробити так, але на практиці виходить інакше й ти вже знаєш, на що чекати в майбутньому. Це хороший досвід. Я вважаю, що покращив усі навички. Якісь менше, якісь більше. Навчився монтажу, адже журналіст має бути універсалом. Найцікавіші моменти — це перша зйомка на ICTV й багато судових засідань на яких я побував, під час виконання завдань для «Радіо Свобода».

Світлана Моренець, студентка другого курсу спеціальності «журналістика» гуманітарного факультету Національного університету «Острозька академія»:

Ще на початку навчання я зіткнулася із замкнутим колом нашої освітньої системи: ти приходиш до редакції «зеленим» студентом, щоб отримати практичний досвід у журналістиці, а там вимагають, щоб той досвід у тебе вже був. Мені пощастило: мій перший інтернет-ЗМІ Ostroh.Info орієнтувався на молодих журналістів — ми набивали руку. Вся відмінність від університетської теорії полягала в тому, що я не слухала, як треба писати матеріали, а писала їх. Мої перші статті редагували, сто разів давали на доопрацювання, але саме завдяки цьому я могла бачити свої помилки і вдосконалюватися. Наступною сходинкою був медіапроект «Накипіло». Тут я відчула значно вищий рівень, до якого треба було тягнутися. Мій перший день у колективі розпочався з запитання головного редактора: «Тобі потрібна практика для галочки чи завантажити роботою як слід?». Оскільки я обрала другий варіант, через кілька хвилин мені дали фотоапарат, диктофон і відправили на подію. Для мене це була стресова ситуація, але саме в такі моменти можна навчитися бути справжнім журналістом. Як на мене, більшість залежить від бажання й наполегливості студента, від того, чи прагне він здобути нові знання та вміння. Якщо це не так, то ні університет, ні жоден ЗМІ йому не допоможуть.

Микита Городивський, студент третього курсу факультету журналістики Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара:

У «Дніпрі вечірньому» («Днепр вечерний») мені дістався в керівники від бази практики веселий, бородатий чолов’яга за сорок  Вадим Дьомушкін. Коли ми прийшли до редакції, він з усмішкою на обличчі промовив: «Заходьте, сідайте, будьте як вдома! Але не забувайте, що ви у гостях». Ми, збентежені таким гумористичним настроєм, сіли на допотопні стільці 1960-х років.

Дьомушкін: «Ну, розповідайте, хто про що любить писати».

Ігор(студент): «Про спорт».

Богдан(студент): «Про музику».

Я(так собі студент): «Наука, техніка, історія».

Дьомушкін: «Добре, хлопці, про це й писатимете».

І розбіглися хто куди. Я обрав своєю темою історичні руїни Дніпра. Ознайомитися можна тут. Прийшов до редакції здавати матеріал. Думав, зараз розкритикують мене, проїдуться катком по моєму тексту. Але ні.

«Давай, я гляну, відредагую трохи і скину на сайт. Ввечері побачиш», — сказав Дьомушкін.

І справді, на сайті з’явився мій текст. Без змін. Взагалі жодних правок. І тут у мене постало питання: чи йому було все одно на якість тексту, чи я такий геніальний. Схиляюся до першого варіанту. Усі п’ять лонгрідів, які ми встигли здати, публікувалися навіть із помилками. Все було круто і дякую «Дніпру вечірньому», але нас, здається, навіть не перевіряли…

Анна Янько, студентка четвертого курсу факультету журналістикиЗапорізького національного університету:

— За період навчання в університеті ми маємо сім практик. Першою для мене стала Запорізька обласна телерадіокомпанія. Вона дала мені бачення журналістики. Вже на першому курсі я мала можливість записати й випустити в ефір на радіо п’ять своїх репортажів. На другому курсі я мала дві практики на місцевому телебаченні — перша поява в кадрі, спілкування з високопосадовцями, можливість корегувати дії операторів та режисерів монтажу, — саме тоді я зрозуміла, що в майбутньому працюватиму тільки в інформаційній тележурналістиці (чим наразі й займаюся). Але найбільш захопливими для мене стали практика на «Громадському радіо» та стажування на «Радіо Свобода». За час практики на «Громадському», мені вдалося зробити 20 матеріалів, поринути у світ київської журналістики й поспілкуватися з медійниками, з яких я завжди брала приклад. На третьому курсі я зрозуміла, що вже час показувати свої теоретичні і практичні знання в роботі. У мене вийшло схопити щасливий квиток і отримати роботу на новоствореному інтернет-телеканалі «8-й канал», що робить інформаційні репортажі в Запоріжжі та Києві.

Роман Губа, закінчив магістерську програму з журналістики Українського католицького університету:

— Стажування в медіа — це прекрасний досвід взаємодії журналіста й редактора без втручання фінансових взаємин. Це дає творчу свободу і можливість спробувати щось нове для себе. У Школі журналістики УКУ нас заохочували до стажувань, а в якості звіта з навчальної практики приймали лише написані чи зняті матеріали, а не переписані «під копірку» відгуки та звіти з різними печатками. Ну і фото з місця практики, куди ж без них. У березні 2015-го в рамках «Міжредакційного обміну» я місяць стажувався у Київському бюро «Радіо Свобода». До самого «радіо» мене не допустили через дефект дикції, але дали можливість і познімати, й пописати. Вдячний редакторці Олені Ремовській за роботу зі мною, а також керівництву бюро, яке не побоялося дати мені недешеву камеру у відрядження до Слов’янська. Добре, що вони не бачили, як я її ледь не впустив із п’ятого поверху. «Радіо Свобода» взагалі має хорошу репутацію «інкубатора» для практикантів із різних вишів, і поки що я не чув жодного негативного відгуку.

Вікторія Хуторна, студентка четвертого курсу спеціальності «журналістика» Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

— Для мене практики на різних каналах — це невід’ємна частина навчання. Часто називаю це самоосвітою, бо більшість практик були моєю ініціативою. Першим, і вже тепер рідним каналом, став Новий канал. Там я проходила практику в прес-службі, а потім у програмі «Абзац!». Дуже вдячна своєму керівнику з піар-відділу Миколі Лещуку. Саме він дав шанс проявити себе. Тоді протягом кількох місяців я змогла стати частиною декількох крутих проектів каналу і познайомитися з цікавими людьми. Далі був 5 канал. Там я змінила профіль на новини. Стиль написання новин відрізняється від усього іншого, що я писала раніше. У міжнародному відділі я навчилася писати новини, сюжети, монтувати відеоряд, а також робити начитку. Вся команда дружня і намагається показати і навчити, що і як.

Ірина Гоюк, студентка третього курсу спеціальності «журналістика» гуманітарного факультету Національного університету «Острозька академія»:

— Нині я проходжу практику в одному з видань волинського медіахолдингу «Сім'я і дім», а саме «Район.Луцьк». На перший погляд, це цілком типова регіональна редакція. Головна редакторка, випусковий редактор та кілька журналістів — увесь колектив. Від практики я хочу отримати розуміння того, як працюють журналісти в регіонах тут і тепер. Який колектив, якими категоріями ці люди мислять, чи важлива для них етика / стандарти, які меседжі вони дають читачам — ідуть за попитом чи створюють його. На журналістських форумах нам часто розповідали про непрофесійність регіональних ЗМІ, й мені стало цікаво. Хоча я практикуюся в цьому виданні лише тиждень, але можу сказати, що та картинка, яка в мене виникла після форумів, викривлена. Ще перед практикою мені кинули на пошту документ зі стандартами підготовки матеріалів на сайт (і загалом із вимогами до матеріалів — за всіма стандартами BBC). Що треба покращити? Підвищити кількість професіоналів. Мені, наприклад, було би цікаво розвиватись у журналістиці даних, а в редакції немає людей, які є експертами в цьому. Також мені цікава міжнародна тема й було би цікаво попрацювати як аналітик, але теж немає людини, яка дала би мені те, чого я хочу. Найкращі йдуть / хочуть до Києва. Можливо, в цьому проблема нашої журналістики. Ну й техніка: я поки бачила тільки один фотоапарат на редакцію і той не дуже хороший. Тож як фоторепортер я теж не виросту.

Марина Клімчук, студентка третього курсу спеціальності «журналістика» Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького:

— Я проходила практику в черкаському регіональному інтернет-виданні «Прочерк». Там я щодня писала 2-3 замітки, обдзвонювала 5-6 людей, щоби взяти коментар, та ходила на 2-3 заходи. Завдяки практиці я покращила навички комунікації як наживо, так і в телефонному режимі, а також дізналася про те, які курйозні випадки трапляються в роботі журналіста. Наприклад, коли в одній установі тебе переадресовують від одного респондента до іншого. Мені сподобалося, що Назар Вівчарик (відповідальний редактор) оцінював мої роботи неупереджено. Він відверто казав, що правильно, а що ні, де і як треба щось переробити. Поради редактора та колег мені дійсно допомогли у створенні наступних матеріалів. Було би круто, якби практику можна було проходити не один раз протягом навчального року, а хоча би два. Це реальна можливість для студентів відчути всі труднощі й переваги своєї професії, та зрозуміти, чи справді вона їм подобається. Мені допомогло. Я зрозуміла, що медійна сфера — це те місце, де я хочу працювати. Незважаючи на те, що на роботу можуть викликати о сьомій вечора або у вихідний день.

comments powered by Disqus