Три нові репортажні книжки: від Орвелла-солдата до реалій сучасної України

Фото: pixabay.com

Літо минає, українські медіа різного ґатунку пістрявіють добірками книжок для відпустки (з морем на фоні, аякже), але ми не підемо за мейнстрімом і поговоримо про репортажистику. Яка — за умови, що хороша, — завжди потрапляє до рук вчасно й надихає написати щось своє.

В огляді книжок для медійників цього місяця — щоденники Джорджа Орвелла з окопів громадянської війни в Іспанії, репортажі відомої польської журналістки з постпомаранчевої й пост'євромайданної України та від учасників конкурсу художнього репортажу «Самовидець-2017».

Катажина Квятковська-Москалевич, «Вбити дракона. Українські революції» (LvivMediaForum та Школа журналістики УКУ, 2017)

Катажина Квятковська-Москалевич понад десять років пише репортажі про Україну, Росію та Білорусь. У кожній із цих країн вона якийсь час мешкала. 2011 року авторка отримала нагороду Amnesty International «Перо надії» та номінувалася на премію Grand Press за висвітлення подій у Беслані. За один із текстів книжки «Вбити дракона» — історію Ірини Довгань, яку бойовики «ДНР» прив’язали до стовпа задля знущань, Квятковську-Москалевич цьогоріч номінували на престижну польську премію ім. Ришарда Капусцінського.

У тринадцяти репортажах журналістка розповідає про десять років нашої сучасної історії — від Помаранчевої революції до війни на Донбасі. Розповідає водночас і збоку, й небайдуже. Це тексти про різне — як відомі широкому загалу злочини (знущання з Оксани Макар чи вбивства жінок врадіївською міліцією), найстрашніші дні на Майдані й трагічне 2 травня в Одесі, так і менш відомі історії. Наприклад, про кримськотатарську мафію в українському Криму, організації симпатиків «русского мира» на Донбасі за кілька років до війни та династію київських повій.

На перший погляд може здатися, що більшість текстів констатують, як в Україні все сумно. Як несправедливо й жорстоко. Небезпечно та безперспективно. Однак ні. У книжці розповідається й про перемоги. Чого вартий лише перший репортаж «Черевики Богдана Хмельницького», в якому йдеться про мужню боротьбу тренера з боксу зі свавіллям правоохоронних органів та судів. Коли contra spem spero — і недарма. Або історія директора одеського заводу, колектив якого дружно захистив підприємство від рейдерського захоплення («Велика одеська війна»). Цікавою і свіжою темою стала сповідь політтехнолога й куратора «тролів» («Робін Гуд»). Власне, хочеться переповідати чи не кожний текст, але краще прочитайте їх самі.

У книжці «Вбити дракона» зібрано направду талановиті тексти, написані стильно й професійно. Вони б’ють точно в ціль. На жаль, репортажів такого рівня в Україні обмаль, а в Польщі ж — це ціла школа. Історії Катажини Квятковської-Москалевич — зразок соціальної журналістики, яка тільки постає в Україні, зокрема й завдяки видавцям цієї книжки.

У коментарі MediaSapiens Катажина Квятковська-Москалевич зазначала, що її книжка — не для поляків. Вона радше для українців, і будьте певні, з неї ви дізнаєтеся (чи й усвідомите) дещо нове про власну країну. Так, вам, скоріш за все, буде боляче і щемко. Бо польській репортерці вдалося викрити наші найбільші вади, вказати на найвразливіші точки та гріхи. Та хай як важко не було б — треба дивитися правді в очі. І пам’ятати, що безвіз, розпад Росії чи новий транш МВФ не допоможуть українцям зажити щасливо. Нам самим — кожному — потрібно вбити свого дракона (блискучий образ!) і докласти зусиль до того, щоби побудувати демократичну країну. Саме тому це — мастрід. Необхідна кожному з нас терапія.

Джордж Орвелл, «Данина Каталонії» («Видавництво Жупанського», 2017)

Ця книжка — хороша нагода познайомитися з одним із найвидатніших письменників ХХ століття поза його легендарним романом «1984», який із приходом до влади Дональда Трампа знову став бестселером, та повістю «Колгосп тварин». «Данина Каталонії» — документальна розповідь автора про громадянську війну в Іспанії, свідком та безпосереднім учасником яких він був. Тут є водночас ґрунтовна аналітика політичної боротьби та захопливі описи фронтових буднів і переживань солдата-іноземця.

Джордж Орвелл із дружиною приїхав до Барселони наприкінці 1936 року як кореспондент BBC та газети The Observer. Однак майже одразу зрозумів, що не хоче повідомляти про бурхливі події в країні як журналіст. Він відчув готовність воювати на боці республіканського уряду проти заколоту майбутнього диктатора Франсіско Франко. Так само, як це зробив і Ернест Гемінґвей.

Однак у цій книжці, написаній уже після повернення до Англії в 1937 році, Джордж Орвелл усе ж зі скрупульозністю відповідального журналіста розповідає про відомі йому факти щодо передумов війни та перебігу протистоянь у Барселоні. Очевидцем останніх він став, приїхавши у відпустку з фронту. Це цікавий і вже гідно оцінений істориками матеріал. Однак пересічному читачу буде цікавіше читати про життя солдат — однаково тяжке в будь-якій війні.

Орвелл пише, як його шокувало, що разом із ним воювали 15-річні діти, що в армії республіканського уряду не було більш-менш притомної зброї, нікого нічого не навчали. Він просто, щиро й водночас майстерно описує щоденне життя в окопах, страх холоду, сильніший за страх смерті, час на читання книжок, співжиття зі щурами й вошами. Орвелл розповідає про побут і менталітет каталонців та ділиться емоціями після того, як уперше вистрілив у людину чи взяв участь у небезпечній операції на території ворога. А ще як одного дня виявив, що партія, в лавах якої він воював, заборонена, його друзів одного за одним кидають за ґрати без будь-яких пояснень і йому також треба тікати з Іспанії, яка так йому полюбилася.

Значну частину книжки письменник розмірковує над ситуацією, що склалася в Європі, долею світового соціалістичного руху, лицемірством радянського комунізму, перелічує інструменти нівелювання революцій, корисливі мотиви цієї війни та методи пропаганди. Джордж Орвелл детально — дослівно — аналізує неправдиві матеріали про протистояння в Барселоні в різних виданнях і пояснює, чому вони подали інформацію саме так.

«Данина Каталонії» — це інформативне, цікаве та, мабуть, дещо несподіване для більшості читання. Такого Орвелла ви ще не знали. А варто.

«Veni, vidi, scripsi: Чому я ніколи звідси не поїду» («Темпора», 2017)

Як і щороку, до альманаху «Veni, vidi, scripsi» увійшло десять найкращих робіт, поданих на конкурс художнього репортажу «Самовидець», започаткований видавництвом «Темпора». Цього разу конкурс мав патріотичну й оптимістичну тему «Чому я ніколи звідси не поїду». Варто сказати, що кожен із фіналістів розкрив її своєрідно, й тексти, вміщені до збірки, не повторюють одне одного. Перше, що впадає в око, — це молодий вік конкурсантів: вони 1989–1997 років народження. Друге — це географічне розмаїття історій. Герої репортажів живуть у Чернігові та Львові, Бориславі та Кам’янському, Полтаві та за два кроки від війни. Історії їхніх героїв дуже різні: деякі буквально кажуть, чому не хочуть виїжджати з України («День № Завтра») чи певного міста (друга історія з репортажу «Півтори години до “нормального життя”», «Вогні Кам’янського», «Синдром одвічних залишенців»). Інші ж просто розповідають у широкому сенсі про місця, які не хочуть полишати. Вони вірять в те, що країну чи громаду можна змінити - і доводять це своїми діями. Добре, що репортери знайшли й героїв із протилежною позицією.

Ступінь художності в репортажах також різна. Більшість авторів усе ж таки тримаються фактів і жанру репортажу в класичному розумінні. Однак переможець Павло Стех написав направду художній репортаж «Над прірвою в іржі»: неординарний, іронічний, яскравий та й просто майстерний. Різниця між ним та іншими роботами фіналістів — разюча, тож вибір журі видається очевидним.

Проте всі тексти, які потрапили у «Veni, vidi, scripsi: Чому я ніколи звідси не поїду», по-своєму цікаві й достойні. Вони демонструють, що український репортаж рік у рік розвивається (значною мірою завдяки, власне, цьому конкурсу). І з таким молодим поколінням має добрі перспективи. Окремо хочеться відзначити текст «Вогні Кам’янського» Олега Феї, який не потрапив до трійки фіналістів, проте мені видався гідним цього.

Хочеться сподіватися, що ця книжка потрапить до рук редакторів українських видань, вони нею надихнуться й активніше публікуватимуть художні репортажі, а конкурс «Самовидець» ставатиме масштабнішим. До речі, тема наступного року також сповнена оптимізму: «Покоління вільних. Як нова генерація творить майбутнє». Роботи приймаються до 25 січня 2018 року. Можливо, наступного року ми читатимемо в «Veni, vidi, scripsi» уже ваш текст?

Книжка «Данина Каталонії» люб’язно надана на огляд «Видавництвом Жупанського», а «Вбити дракона. Українські революції» — новоствореним видавництвом «Човен».

comments powered by Disqus