Книжки для журналістів: «Пиши, сокращай», есеї Гавела та художній репортаж із Кабула

Фото: dealyasteal.com

Квітень промайнув, та й травень уже також набрав темп, що взагалі характерно для всіма улюбленого місяця довгих вихідних. Але не хвилюйтеся: без порад щодо корисного нон-фікшн-читання ми вас не залишимо. Встигли відпочити на природі з художнім томиком? Тоді саме час для чогось прикладного.

«Пиши, сокращай. Как создавать сильный текст» Максим Ільяхов, Людмила Саричева («Альпіна Паблішер », 2016)

Цю книжку ви 100%-во бачили у Фейсбуку. У правому рекламному блоці — із сотню разів. Навдивовижу нав’язливо активно рекламована, вона таки привернула увагу українських журналістів, піарників і копірайтерів. І отримала вдосталь схвальних відгуків. А щонайдивніше — її навіть узялися видати в Україні.

Що ж усередині цієї товстої та важкої книжки, яка закликає скорочувати? Симпатичні комікси й стильна верстка — так. Блискучі ілюстративні приклади поганих текстів і того, як зробити їх кращими — так. Масив нової інформації, технік і прийомчиків — а це вже залежно для кого.

«Пиши, сокращай» — це хороший підручник (чи антипідручник?) для студентів перших курсів медійних спеціальностей. А ще для тих, хто прийшов до писання із інших (далеких) сфер і хоче навчитися. Причому навчитися писати насамперед рекламні тексти.

Що ж до людей, які вже хоча би пару років працювали в медіа (й особливо новинах) — їм книжка не відкриє жодних секретів. Вони й так знають постулати «інформаційного стилю», якого навчають автори (та й не вони перші — про все це казали навіть наші сивочолі професори не найкращого в світі журфаку). Новинарі наших центральних ЗМІ здебільшого не вживають вставних конструкцій, штампів та крилатих висловів. От якраз із цим у нас усе не так погано.

У цілому ж автори — досвідчені редактори — зробили корисну справу. Їхня книжка, звісно ж, добре написана (із гумором і без надмірної дидактики). Її найбільша заслуга — добірка десятків характерних прикладів текстів, які наочно демонструють, як писати не треба. А ще «Пиши, сокращай» Максима Ільяхова та Людмили Саричевої суттєво зекономить гроші молодих та амбітних. Адже коштує 3** гривень на відміну від навчальних курсів із копірайтингу в рекламі та піарі за **** гривень.

«Кабульський книгар» Осне Сайєрстад («Наш формат», 2014)

Осне Сайєрстад — відома норвезька журналістка, лауреатка кількох премій. Вона працювала в Косово, Чечні, Іраку, Афганістані та інших гарячих точках. Написала п'ять книжок, але саме «Кабульський книгар» стала світовим бестселером.

Сайєрстад приїхала до Кабула в 2001 році після повалення в країні режиму талібів. Одним із перших, кого вона там зустріла, став книгар та знавець історії Афганістану Султан Хан (ім’я змінене). Побувавши у нього в гостях, журналістка вирішила написати про цю нетипову афганську родину. Адже декілька її членів говорили англійською, а глава — володів бізнесом. Він не лише продавав і колекціонував книжки, а й видавав. Султан дозволив журналістці поселитися в них на кілька місяців. Разом із Султаном Осне їздила в Пакистан до переселенців із Кабула, із його сином — повз заміновані поля й залишені танки — на могилу останнього халіфа Алі. З жінками журналістка ходила за покупками і в офіційні установи, а ще побачила, як готують наречену до весілля. Осне впустили як до жіночого, так і до чоловічого світів, які в цій культурі кардинально різняться.

Та все ж центральною темою книжки є доля афганської жінки, яка не має вибору. У XXI столітті її, як і раніше, віддають заміж за незнайомого чи нелюбого, вона боїться, що народить дівчинку, і змушена миритися із тим, що її чоловік віддає перевагу молодшій дружині. Всю найтяжчу роботу по дому виконує наймолодша донька, якій не годиться мріяти про власне щастя чи професію. Бо її роль — доглядати матір, готувати, прибирати й прати для всіх. А зрада чи підозра жінки у зраді може каратися вбивством від рук власних родичів.

Однак ця книжка — не лише про проблеми жіноцтва. Сайєрстад майстерно описує побут родини, вставляє в текст яскраві репортажні фрагменти — про кабульський базар чи жіночу лазню, розповідає про використання дитячої праці й шкільну освіту. Деякі негативні явища, описані авторкою, здаються дещо гіперболізованими. Проте насправді вони можуть виявитися ще й применшеними. Читається ця книжка захопливо, як художня, й багато в чому перегукується з історією Малали Юсуфзай, яка, проте, усе ж ближча до нас по часу.

У передмові авторка називає свою книжку художньою. А в інтерв’ю розповідає, що записувала своїх героїв дослівно (хтось говорив англійською, хтось через перекладача). Однак у тексті також є думки персонажів, де авторка дала собі трошки свободи. Тож книжку «Кабульський книгар» хочеться назвати саме художнім репортажем. Який, проте, став приводом для суду — за позовом книгаря. Справу врешті виграла Сайєрстад, а її опонент написав свою книжку.

«Промови та есеї» Вацлав Гавел («Комора», 2017)

До цієї книжки увійшло п’ять текстів Вацлава Гавела, а також післямова про нього авторства лідера кримських татар та ще одного дисидента Мустафи Джемілєва.

Драматург та публіцист, політик і правозахисник, Гавел залишив по собі значний доробок творів, які мають цінність далеко не лише для країн колишнього радянського блоку. Цікаво, що він, хімік за освітою, почав писати саме з журналістських матеріалів. Уже в 20 років Вацлав Гавел став відомим літературним критиком.

Книжку «Промови та есеї» відкриває класичний текст «Лист до Густава Гусака», мабуть, найбільше відомий українському читачу з п’яти, що увійшли до збірки. Як цей, так і інші есеї блискуче зображують щоденне життя і, головне, свідомість мешканців країн із тоталітарними режимами. Гавелу насправді вдається розповісти про це не гірше за Джорджа Орвелла, проте в публіцистичній формі й на прикладі конкретної країни Чехословаччини. Однак висновки — спільні для всіх держав, що пережили тоталітаризм.

Він описав цей режим так, що в читача навіть на відстані в 30–40 років перед очима постає картина однакових будинків, меблів, будівників «реального соціалізму», їхніх думок та життів. Гавел тонко передає почуття «маленької людини», якою сам не є, він пише безстрашно, аргументовано і просто талановито. Ми можемо лише уявити, наскільки резонансним та вражаючим було його слово в 70-ті та 80-ті…Тоді, коли приводом для ув’язнення ставала навіть наявність у людини друкарської машинки.

Опис іще молодим дисидентом Гавелом режиму й нині знайде відгук в українського читача. У нього є блискучі абзаци про відсторонених і змучених людей у метро, про однакові речі на полицях магазинів, хамство у сфері послуг та засудження всього незвичного (есей «Історії та тоталітаризм»). Минуло 30 років, але далеко не все позаду.

У есеях Вацлава Гавела також ідеться про свободу слова й самовираження («Слово про слово»). Бо для нього саме слово стало основним робочим інструментом. А от сюрпризом для мене стала, наприклад, увага автора до природного світу, його віра в об’єднану Європу й ступінь філософічності його есеїстики.

«Промови та есеї» — це серйозне і глибоке читання. Не те, що швидко проковтнеться, однак те, що яскраво продемонструє, якою сильною буває публіцистика, як тонко й глибоко вона може фіксувати на папері добу. А ще ця книжка відкриє для читача, яким гуманістом був останній президент Чехословаччини та перший президент Чехії Вацлав Гавел.

comments powered by Disqus